Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Поки доктор Сон спав у літаку, Чон До з товаришем Буком курили на пронизливому вітрі. На острові тільки й були три баки з пальним і смуга, а довкола смуги - скелі, побілені згори пташиним послідом і засмічені шматочками кольорового пластику; де-не-де до них чіплялися викинуті на берег рибальські сіті. Шрам товариша Бука блищав при місяці.

- Ніхто ніколи не буває повністю в безпеці, - промовив він своїм життєрадісним панібратським тоном. За їхніми спинами старенький ІЛ рипів і гойдав крилами, набираючи пальне. - Але коли б я вважав, що хтось у цьому літаку повертається просто в табори, - додав товариш Бук, - то сам би йому голову розбив об оці скелі.

Пілоти витягли з-під шасі колодки й розвернули літак носом проти вітру. Завели двигуни, але перш ніж злетіти над темними неспокійними водами, відчинили люк знизу, спустивши всю каналізацію літака темним потоком на злітну смугу.

У темряві пролетіли Китай, на світанку були вже над залізничними коліями, що йшли на північ від Шеньяна, і до самого Пхеньяна трималися їх. Аеропорт був на північ від міста, тож Чон До не зміг як слід роздивитися легендарну столицю - стадіон Першого травня, мавзолей Мансуде, полум’яну вежу монумента Ідей Чучхе. Краватки було поправлено, сміття прибрано, і, нарешті, товариш Бук приніс Чонові цуценя, за яким його людям довелося добряче поповзати по всьому салону.

Але Чон До собаку не взяв.

- Це - подарунок для Сан Мун, - сказав він. - Ви зможете їй передати його від мене?

Чон До помітив у погляді товариша Бука запитання, і не одне - утім, той ні про що питати не став. Натомість товариш Бук просто кивнув.

Літак випустив шасі, і кози, що бродили злітною смугою, якимось чином здогадалися, що час відійти. Коли літак торкнувся землі, доктор Сон побачив машини, що зустрічали літак, і обернувся назад. На його обличчі відобразилася паніка.

- Забудьте про все! - крикнув він міністрові з Чоном До. - План повністю змінюємо!

- У чому річ? - спитав Чон До. Він подивився на міністра й побачив його переляканий погляд.

- Немає часу, - сказав доктор Сон. - Американці й не збиралися повернути нам те, що викрали. Ясно? Це нова історія.

Вони зібралися на кухні, намагаючись не втратити рівновагу, поки пілот усією вагою тиснув на гальма.

- Ось нова історія, - сказав доктор Сон. - В американців був складний план, вони всіляко нас принижували. Змусили займатися землеробством і стригти кущі біля сенаторового дому, так?

- Авжеж, - додав Чон До. - Ми були змушені їсти надворі, оточені собаками.

Міністр продовжив:

- Нас зустрічали без оркестру й червоної доріжки. Повезли нас у старих машинах.

- Нам показали гарне взуття, але потім довелося його повернути, - сказав Чон До. - За обідом нас змусили вдягтися по-селянськи.

Міністр сказав:

- Я був змушений спати поряд із собакою!

- Добре, добре, - сказав доктор Сон. На його обличчі була відчайдушна посмішка, але в очах грали задерикуваті бісики. - Оце Великий Керівник зрозуміє. І, може, ми врятуємо наші шкури.

Біля злітної смуги стояли три радянські «цири». Усі ті «ворони» були вироблені в Чхонджині на заводі «Сунлі-58», тож Чон До бачив тисячі подібних. У таких возили вантажі й солдатів, та й чимало сиріт привозили саме ними. У сезон дощів тільки «цир» міг десь проїхати.

Доктор Сон не бажав дивитися на «воронів» і їхніх водіїв, що курили гуртом, усівшись на підніжках. Він широко всміхнувся тим двом людям, які прийшли їх опитати. Але міністр із похмурим лицем не зводив очей із височенних шин, баків для пального. До Чона раптом дійшло, що коли когось мають везти з Пхеньяна до таборів, то гірськими дорогами міг проїхати тільки «ворон».

Чон До бачив гігантський портрет Великого Вождя Кім Ір Сена над терміналом аеропорту. Але ті двоє повели їх в іншому напрямку - повз групу жінок у комбінезонах, які, стоячи перед горою лопат, робили ранкову виробничу гімнастику, повз літак, що лежав на землі, розпиляний на чотири частини. Якісь діди, сидячи на відрах, вибирали з нього мідний дріт.

Вони зайшли до просторого порожнього ангару. У ямах на цементній підлозі стояла каламутна вода. Було кілька відсіків для механіків - там лежали купи інструментів, підйомників і верстатів, і доктора Сона, міністра та Чона До посадили в один з них так, щоб вони не бачили одне одного.

Чон До сів за стіл перед опитувачами, які перевіряли його речі.

- Розкажіть про вашу поїздку, - наказав один. - І нічого не забудьте.

На столі стояла друкарська машинка в чохлі, але вони, здається, навіть не збиралися нею скористатися.