Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Доктор Сон нічого не відповів. Він дивився на вогонь: жар у посудині ще жеврів, і коли над ним проносився вітерець, то в жаровні пульсувало рожеве світло.

- Знаєте, про що вона мене питала? - продовжив Чон До. - Питала, чи почуваюся я вільним.

На столі лежав ковбойський капелюх доктора Сона, він притримував його рукою, щоб не здуло:

- І що ж ти сказав цій бравій американці?

- Правду, - відповів Чон До.

Доктор Сон кивнув.

Його обличчя здавалося якимсь опухлим; від старості його повіки висіли, затуляючи розплющені очі.

- А вам вдалося? - поцікавився Чон До. - Отримали те, що треба, чим би воно не було?

- Чи я отримав те, що треба? - пожвавішав доктор Сон. - У мене є машина і водій, є квартира на горі Моранбон. Моя дружина, коли вона в мене була, - то було втілення кохання. Я бачив білі ночі в Росії й мандрував Забороненим Містом. Я читав лекції в університеті Кім Ір Сена. Я катався на гідроциклі із самим Великим Керівником на холодному гірському озері, бачив, як на фестивалі Аріран [29] Масштабний і видовищний фестиваль танцю й акробатики в КНДР. десять тисяч акробаток одночасно перевертаються. А тепер я скуштував техаського барбекю.

Від таких розмов Чона До пройняли дрижаки.

- Докторе Соне, ви хочете мені щось сказати? - спитав він.

Доктор Сон помацав пальцем середину капелюха.

- Я всіх пережив, - зітхнув він. - Колег, друзів. Бачив, як їх відправляють у колгоспи, на шахти, а хтось просто згинув. Перед нами поставало стільки складнощів. Стільки проблем і пригод. Але ж я тут, старий доктор Сон. - Він по-батьківськи поплескав Чона До по нозі. - Непогано для сироти війни.

Чон До й далі мав таке відчуття, ніби це ще продовження сну і йому зараз говориться майже зрозумілою мовою щось важливе. Він озирнувся й побачив, що собака пішов за ним і зараз дивиться на нього звіддалік і візерунок на його шкурі міниться від вітру.

- У цю хвилину, - промовив доктор Сон, - сонце високо над Пхеньяном, але все ж нам треба спробувати поспати. - Він підвівся й додав: - У кіно про Техас про це кажуть: Time to get some shut-eye .

Зранку особливих прощань не було. Пілар поклала в кошик на дорогу кексів і фруктів, усі зібралися перед будинком, де сенатор і Томмі викотили з гаража «сандербьорд» і «мустанга». Доктор Сон переклав прощальні побажання від міністра, які насправді були запрошенням чимшвидше відвідати Пхеньян, особливо це стосувалося Пілар, яка, потрапивши в рай для робітників, напевне, навіть не захоче повертатися додому.

Доктор Сон просто вклонився всім.

Чон До підійшов до Ванди. На ній була спортивна майка, і він бачив, які в неї потужні плечі й груди. Її волосся вперше було розпущене, обрамляло обличчя.

- Щасливих стежок тобі, - сказав він їй. - Так прощаються в Техасі, еге ж?

- Авжеж, - усміхнулася Ванда. - А знаєш, що на це відповідають? «Доки не стрінемося знов!»

На руках у сенаторової жінки було цуценя, вона кінчиками пальців перебирала м’які складки його шкіри. Довгим поглядом подивилася на Чона До.

Він сказав:

- Дякую, що полікували мою рану!

- Я дала клятву допомагати всім, хто потребує допомоги лікаря, - відказала жінка.

- Не знаю, чи повірили ви моїй розповіді, - сказав він.

- Я вірю, що ви прибули із землі скорботи, - промовила вона зважено й звучно - так вона говорила про Біблію. - Також я вірю, що ваша дружина - гарна жінка, тільки їй потрібен друг. Усі мені кажуть, що я таким другом для неї бути не можу. - Вона поцілувала цуценя й простягнула його Чонові До. - Тож оце найкраще, що я можу зробити.

- Який щирий, зворушливий жест! - усміхнувся доктор Сон. - На жаль, собаки в Пхеньяні заборонені.

Вона сунула цуценя Чонові в руки.

- Не слухайте його і його правил, - сказала вона. - Подумайте про свою дружину. Знайдіть спосіб!

Чон До взяв собаку.

- Катахула - собака-пастух, - пояснила вона. - Якщо малим він буде на вас сердитися, то хапатиме вас за п’яти. І коли він захоче показати, як вас любить, то теж хапатиме за п’яти.

- Нам час на літак! - нагадав доктор Сон.

- Ми назвали його Бреґндо, - сказала дружина сенатора. - Але можете переназвати на свій розсуд.

- Брендо?

- Так, - сказала вона. - Бачите в нього на стегні пляму? У такому місці худобі ставлять тавро - brand.

- Тавро?

- Це вічний знак, який позначає належне тобі.

- Як татуювання?

Вона кивнула:

- Як ваше татуювання.

- То хай і зветься Брендо!

Міністр пішов до «сандербьорда», але сенатор зупинив його.

- Ні, - сказав сенатор і показав на Чона До, - він.