Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Чон До глянув на Ванду, а та знизала плечима й кивнула. Томмі схрестив на грудях руки й задоволено всміхався.

Чон До сів у купе. Поряд умостився сенатор, майже торкаючись своїм плечем його плеча, і вони повільно покотили гравієм.

- Ми вирішили, що говіркий маніпулює мовчазним, - промовив сенатор. Похитав головою. - А тут виявляється, що ви і є той самий. Шановні, ви взагалі що собі думаєте? Контролює його оцими «так» і «ні» в кінці речень. Ну, за яких ви нас дурнів вважаєте? Я знаю, що ви можете розігрувати карту відсталої нації, виправдовуватися тим, що вас можуть у табір запроторити. Але оце як - приїхати й удавати, що ви - ніхто? Навіщо було цю божевільну байку про акул розповідати? І що, в біса, власне, робить міністр тюремних шахт?

Що більше говорив сенатор, то сильніше відчувався його акцент, і, хоча Чон До не міг розібрати всіх слів, головний сенс запитань він розумів.

- Можу пояснити, - запропонував Чон До.

- Ну то слухаю, - пристав сенатор.

- Це правда, - почав Чон До. - Міністр насправді не міністр.

- А хто ж?

- Водій доктора Сона.

Сенатор недовірливо засміявся:

- Господи всемогутній! А ви хоч розглядали можливість із нами по-людськи поговорити? Не хочете, щоб наші висаджувалися на ваші судна, - то є про що вести розмову. Сядемо в одній кімнаті. Ми скажемо, що, може, вам не слід використовувати рибальські судна для контрабанди деталей ракет «тепходон», фальшивої валюти, героїну тощо. Ви щось на це скажете, ми про щось домовимося. А натомість я гаю час на балачки з бовванами, а ви тим часом просто на нас витріщаєтеся, чи що?

- Ну, а коли б ви зі мною мали справу, - поцікавився Чон До, хоча й абсолютно не розумів, про що мова, - що б ви хотіли?

- Що б я хотів? - перепитав сенатор. - Я від вас жодної пропозиції не чув. Ми хочемо чогось суттєвого, такого, що можна помацати, покласти в кишеню. І воно має становити цінність. Усі мають розуміти, що вашому керівникові це недешево обійшлося.

- За якусь таку річ ви б дали нам те, що нам потрібно?

- Судна? Ну так, можемо від них відчепитися, але навіщо? У вас кожне бісове корито навантажене непорядками й тримає курс до проблем. А та цяцька вашого керівника? - Сенатор присвиснув крізь зуби. - То вже геть інша річ. Щоб повернути її, ми з таким самим успіхом могли б посцяти під персиковим деревом японського прем’єр-міністра.

- Але ви визнаєте, - повів далі Чон До, - що ця річ належить Великому Керівникові, що то його власність?

- Кінець перемовинам, - сказав сенатор. - Уже вчора вони були й ні до чого не привели.

Сенатор відпустив педаль газу.

- А проте є ще одне запитання, командире, - сказав сенатор, коли вони з’їхали на узбіччя. - Зовсім не пов’язане з тими переговорами й усілякими вашими іграми.

«Мустанг» нагнав машину сенатора. Ванда з пасажирського місця звішувала у вікно руку. Вона спитала в сенатора:

- Ну що хлопці, у вас порядок?

- Та просто деякі питання розв’язуємо, - сказав сенатор. - Не чекайте, ми доженемо.

Ванда хлопнула рукою по боці «мустанга», і Томмі повів машину вперед. Чон До краєм ока помітив на задньому сидінні доктора Сона, але точно не міг визначити, чи він примружився від страху, чи косився на нього, як на зрадника.

- От що, - промовив сенатор, не зводячи погляду з Чона До. - Ванда казала, що у вас якісь там подвиги й звитяги, що у вашій особистій справі - кров. Я запросив вас до себе в дім. Ви, убивце, спали в моєму ліжку, ходили серед моїх близьких. Кажуть, у ваших краях життя небагато варте, але оці люди, що їх ви тут бачили, - вони для мене страшенно важливі. Я раніше мав справу з убивцями. По суті, наступного разу я буду з вами спілкуватися виключно по-діловому. Але такі справи не робляться отак ні з того, ні з сього, таких інкогніто не саджають поряд із дружиною. Тож, командире Ґа, можете переказати від мене дещо Великому Керівникові, і це буде й на моєму офіційному бланку. Скажіть, що такі штуки тут не цінуються. Скажіть, що тепер жодне судно не буде поза підозрою. І скажіть, що свою дорогоцінну цяцьку він більше не побачить - може з нею розпрощатися.

ІЛ був завалений упаковками з-під фастфуду й порожніми банками з-під пива «текате». Прохід першого класу перегородили два чорні мотоцикли, а більшість сидінь були зайняті дев’ятьма тисячами DVD-дисків, що їх команда товариша Бука закупила в Лос-Анджелесі. У самого товариша Бука був такий вигляд, ніби він ніч не спав. Він примостився у хвості літака, де його хлопці дивилися кіно на розкладних комп’ютерах.