Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Спочатку Чон До сказав лише те, про що було домовлено, - приниження у вигляді собак, паперового посуду та їжі під палючим сонцем. Поки він говорив, опитувачі відкрили його бурбон і, попиваючи, схвально кивали. Поділили його цигарки просто в Чона До на очах.

Здається, їх особливо зацікавив ліхтарик, і вони перервали Чона До, питаючи, чи не має він ще такого де-небудь. Скуштували в’ялену яловичину, поміряли рукавички.

- Ще раз спочатку, - попросив один з них. - Та нічого не забудьте.

Він перелічував приниження - відсутність оркестру в аеропорті й червоної доріжки, сліди життєдіяльності Томмі на задньому сидінні. Вони мусили, як тварини, їсти голими руками. Намагався згадати, скільки куль було випущено зі старих пістолетів. Описав старі машини. Чи казати про собаку на ліжку? Чи міг він випити склянку води?

- Немає часу, - відповіли вони. - Скоро закінчимо.

Один з опитувачів покрутив у руках DVD-диск:

- Висока якість? - спитав.

Другий махнув йому:

- Та нехай. Воно ж чорно-біле!

Зробили кілька знімків апаратом, але подивитися не змогли.

- Він поламаний, - пояснив Чон До.

- А оце? - спитали вони, тримаючи антибіотики.

- Жіночі таблетки, - відповів Чон До.

- Вам доведеться ще раз розповісти нам свою історію, - сказав один із опитувачів. - Ми повинні її записати. Ми скоро повернемося, а поки прийдемо, тренуйтеся. Ми будемо слухати, почуємо все, що ви скажете!

- Від початку до кінця! - додав другий.

- А з чого починати? - спитав Чон До. Чи почалася історія з Техасом, коли по нього приїхала машина, чи коли його проголосили героєм, чи коли хвилі понесли в безвість другого помічника? А де кінець? У Чона До було моторошне відчуття, що ця історія не матиме кінця-краю.

- Тренуйтеся! - повторив опитувач.

Двоє вийшли з ремонтного відсіку, Чонові До було чути приглушений голос міністра, який теж розповідав свою історію.

- По мене приїхала машина, - уголос сказав Чон До. - Був ранок. Кораблі в порту сушили сіті. Машина була «мерседесом» із чотирма дверцятами, у ній сиділи двоє. У ній були склоочисники та фабричне радіо…

Чон До звертався до балок угорі. Там сиділи й кивали голівками птахи, поглядаючи на нього. Що детальніше він розповідав, то неймовірнішою й химернішою здавалася оповідь. Чи правда Ванда принесла йому лимонад із льодом? Чи правда собака приніс йому кістку після душу?

Коли повернулися опитувачі, Чон До дійшов тільки до відкривання холодильника з «тигром» у літаку. Один із них слухав міністрів iPod, другий мав засмучений вигляд. Чон До чомусь сам повернувся до попереднього сценарію.

- На ліжку був собака, - сказав він. - Нас змушували стригти чагарник, а на сидінні були сліди злягання.

- А у вас точно ще такого нема? - спитав один із них, показуючи iPod.

- Мабуть, він його сховав.

- Правда? Ви його ховаєте?

- Автівки були древні, - вів своєї Чон До. - А зброя небезпечно застаріла.

У нього в голові все крутилася попередня легенда, і він параноїдально боявся, що ось-ось скаже, що телефон продзвонив три рази, а сенатор сказав у нього чотири слова. Потім згадав, що було навпаки, що телефон продзвонив чотири рази, а сенатор сказав три слова, а потім Чон До намагався звільнити голову від усього цього - телефон не дзвонив, американський президент на зв’язок не виходив.

- Досить, - обірвав його розповідь один із опитувачів. - Ми спитали в старого, де його фотоапарат, а він каже, що не розуміє, про що ми говоримо. Але ж у вас однакові рукавички, цигарки й усе інше.

- Більше нічого нема, - відповів Чон До. - У вас зараз усе, що я маю.

- Побачимо, що скаже третій.

Йому дали папірець і ручку.

- Час усе записати, - сказали вони й знову вийшли.

Чон До взяв ручку. «По мене приїхала машина», - написав він, але ручка ледве писала. Він вирішив перейти до того моменту, коли вони вже були в Техасі. Потрусив ручку й написав: «І мене привезли до взуттєвої крамниці». Відчув, що в ручці пасти вистачить хіба що на одне речення. Натиснув, як міг, і нашкрябав: «І там почалося моє приниження».

Чон До підняв папірець і прочитав свій короткий звіт. Доктор Сон казав, що в КНДР вагу має не людина, а історія. І що це означає, коли історія - ніщо, просто натяк на життя?

В ангар зайшов один із водіїв. Підійшов до Чона До і спитав:

- Це тебе я маю забрати?

- Куди забрати? - перепитав Чон До.

Прийшов опитувач.

- У чому річ? - поцікавився він.

- У мене фари перегоріли, - пояснив водій. - Або я їду зараз, або не поїду взагалі.

Опитувач звернувся до Чона До: