Ольга Токарчук - Правік та інші часи

У той самий час, може, трохи пізніше, якогось вечора, перед тим як заснути, Женовефа сказала йому сонним голосом, що Міся вже має місячні. Потім вона заснула, притулившись до нього, і зітхала крізь сон, мов стара жінка. Міхал не міг заснути. Лежав і дивився в темряву. Коли нарешті заснув, то йому наснилося щось дивне, далеке від реальности.

Привиділося, наче йде межею, а обабіч стоять чи то хліба, чи високі жовті трави. Травою бреде Колоска. В руці в неї серп, і вона жне колоски трави.

— Глянь, — каже до нього, — кривавлять.

Міхал нахиляється й справді бачить, як на зжатих стеблинах набрякають краплини крови. Здається йому, що це щось несправжнє й страшне. Відчуває страх. Хоче піти геть, а коли розвертається, то бачить у траві Місю. Вона лежить із заплющеними очима, на ній шкільна форма. Міхал знає, що вона померла від тифу.

— Міся жива, — каже Колоска. — Але це завжди так, що людина спершу помирає.

Вона схиляється над Місею й промовляє їй щось на вухо. Міся прокидається.

— Ходімо додому. — Міхал бере доньку за руку й намагається потягти за собою.

Та Міся ніби ще не опритомніла. Не дивиться на нього, але заперечує:

— Ні, тату, маю багато справ, їх треба владнати. Не піду.

Тоді Колоска киває пальцем на її губи.

— Дивись, вона не ворушить губами, коли говорить.

Міхал зрозумів у цьому сні, що Місі торкнувся якийсь різновид смерти, смерти неповної, але так само вражаючої, як і справжня.

Листопад двадцять восьмого року був дощовитим і вітряним. Таким був і той день, коли Женовефа почала народжувати свою другу дитину.

Тільки-но прибігла повитуха Куцмерка, Міхал повів Місю до Серафинів. Серафин поставив на стіл пляшку горілки, а за мить найшло й ще сусідів. Усі хотіли випити за нащадка Міхала Небеського.

У цей же час Куцмерка гріла воду й лаштувала простирадла. Женовефа, монотонно йойкаючи, міряла кроками кухню.

У цей же час на осінньому обрії Сатурн розлігся в сузір’ї Стрільця, наче крижана гора. Могутній Плутон, планета, котра допомагає перетинати всі кордони, засів у сузір’ї Рака. Цієї ночі він пригорнув до себе Марса й ніжного Місяця. Чутливі вуха янголів вихоплювали з гармонії восьми небес дзвякітливий звук, подібний до звуку філіжанки, що падає і розбивається на друзки.

У цей же час Колоска саме підмела хату й присіла в куточку на в’язці торішнього сіна. Почала народжувати. Тривало це кілька хвилин. Народила велике, красиве немовля. В хаті запахло дягелем.

У цей же час в Небеських, коли показалася голівка, з Женовефою почалися клопоти. Зомліла. Перелякана Куцмерка відчинила вікно і крикнула в темряву:

— Міхале!.. Міхале!.. Люди!..

Та сильний буревій глушив її голос, і Куцмерка зрозуміла, що мусить давати собі раду сама.

— Здихля ти, а не баба! — крикнула вона до зомлілої, щоб підбадьорити себе. — До танців тобі, а не до пологів. Задуши дитину, задуши… — Вона вдарила Женовефу по обличчі.

— Йсусе, тужся! Тужся!

— Дівчинка? Хлопчик? — допитувалася без упину Женовефа та, протвережена болем, почала тужитися.

— Хлопчик, дівчинка, яка різниця? Ну ще, ще…

Дитина хлюпнула на Куцмерчині руки, і Женовефа знову зомліла. Куцмерка зайнялася немовлям. Воно тоненько запищало.

— Дівчинка? — прийшла до тями Женовефа.

— «Дівчинка? Дівчинка?» — перекривила її повитуха. — Дурепа, а не баба. — До хати ввійшли засапані жінки.

— Йдіть скажіть Міхалові, що має сина, — розпорядилась Куцмерка.

Дитині дали ймення Ізидор. Із Женовефою було погано. Почалась лихоманка, не могла годувати малого. Кричала з гарячки щось про те, що підмінили їй дитину. Коли прийшла до тями, одразу ж сказала:

— Дайте мені мою доньку.

— Маємо сина, — відповів їй Міхал.

Женовефа довго розглядала немовля. То був хлопчик, великий і блідий. Мав тоненькі повіки, крізь які просвічували блакитні жилки. Його голова здавалася завеликою. Був дуже неспокійний, плакав, здригався від найменшого звуку й заходивсь таким криком, що годі було його заспокоїти. Хлопчика будило рипіння підлоги, навіть цокання годинника.

— Це від коров’ячого молока, — казала Куцмерка. — Мусиш сама його годувати.

— Не маю молока, не маю молока, — стогнала розпачливо Женовефа. — Треба скоріше знайти годувальницю.

— Колоска народила.

— Не хочу Колоску, — сказала Женовефа.

Годувальницю було знайдено в Єшкотлі. То була єврейка, в якої померло одне з близнят. Міхал мусив привозити її двічі на день.