Ольга Токарчук - Правік та інші часи

З поверненням батька Міся почала бачити світ. Перед цим усе було нечітким і невиразним. Міся не пам’ятала себе до повернення батька так, мовби й взагалі не існувала. Пам’ятала поодинокі речі. Млин здавався їй тоді величезною монолітною брилою, без початку і кінця, без гори і низу. Згодом вона побачила млин інакше — розумом. Він мав сенс і форму. Подібно було з іншими речами. Колись, коли Міся думала «річка», це означало щось холодне й мокре. Тепер вона бачила, що річка тече звідкись і кудись і існує перед і за мостом, і що є інші річки… Ножиці — колись то було дивне, складне й важке для використання знаряддя, котрим магічно послуговувалася мама. Відколи за столом назавжди засів батько, Міся побачила, що ножиці — то звичайний пристрій з двох лез. Вона зробила щось подібне з двох дощечок. Потім довго намагалася знову побачити речі такими, якими вони були перед цим, та батько змінив світ назавжди.

Люди думають, ніби живуть інтенсивніше за тварин, за рослини, а тим паче — за речі. Тварини відчувають, що вони живуть більш інтенсивно, аніж рослини та речі. Рослини снять, начебто живуть інтенсивніше за речі. А речі існують, і це існування є більшим життям, аніж будь-що інше.

Місин млинок постав як виріб чиїхось рук, що поєднали дерево, порцеляну й мідь. Дерево, порцеляна та мідь зматеріалізували ідею мелення. Треба змолоти кавові зернята, аби залити їх потім окропом. Немає когось такого, про кого можна було б сказати, буцімто млинок придумав він, творіння ж бо — це лише нагадування собі того, що існує поза часом, себто завжди. Людина не вміє творити з нічого: це боже мистецтво.

Млинок має живіт з білої порцеляни, а в животі — отвір, у якому дерев’яна шухлядка збирає плоди праці. Живіт прикритий мідним капелюшком з ручкою, викінченою пиптиком з дерева. Капелюшок має ямку, що закривається, — до неї насипають шурхітливі зернятка кави.

Млинок народився десь на мануфактурах, а перегодом потрапив до якогось будинку, де щоденно, перед полуднем, молов каву. Тримали його руки теплі й живі. Притискали до грудей, де під ситцем чи фланеллю билося людське серце. Згодом війна перенесла його своєю силою з безпечної кухонної полиці в коробку з іншими предметами, у саквояжі та мішки, у вагони, в які люди в панічному страхові перед наглою смертю тиснулись один з-поперед одного. Млинок, як і кожна річ, убирав у себе ввесь безлад світу: картини обстрілюваних потягів, ліниві струмочки крови, покинуті будинки, вікнами яких грався щороку інший вітер. Він увібрав у себе тепло холонучих людських тіл та біль розлуки з тим, що знане. Торкалися його руки, й усі вони пестили його незліченною кількістю емоцій і думок. Млинок приймав їх, така-бо здатність усякої матерії — затримувати миттєве й минуще.

Далеко на сході знайшов його Міхал і заховав до наплічника як воєнну здобич. Вечорами на постоях він нюхав його шухлядку — пахла безпечністю, кавою, домом.

Міся виходила з млинком у двір на лавку й крутила ручку. Тоді млинок теж крутивсь легко, ніби грався з нею. Міся розглядала з лавки світ, а млинок крутивсь і молов повітря. Та якось Женовефа всипала в нього пригорщу чорних зернят і наказала змолоти. Тоді ручка оберталася вже не так легко. Млинок затнувся й почав поволі, систематично працювати та рипіти. Гра скінчилась. У праці млинка було стільки поважности, що ніхто не посмів би його зараз затримувати. Він увесь перетворився на мелення. А згодом до млинка, до Місі та цілого світу долучився дух допіру змеленої кави.

Якщо придивитися до речей уважно, з заплющеними очима, аби не ввів себе в оману зовнішній вигляд, що його випромінюють навколо себе речі, якщо дозволити собі недовіру, то можна, принаймні на якусь мить, побачити їхні справжні образи.

Речі — це існування, занурене в іншу дійсність, у якій немає ні часу, ні руху. Ми бачимо лише поверхню речей. Решта, заглиблена деінде, окреслює значення та сенс кожного матеріального предмета. Наприклад — кавомелку.

Кавовий млинок — це такий шмат матерії, в якому втілено ідею мелення.

Млинок меле й для цього існує. Але ніхто не знає, що млинок значить взагалі. Ніхто не знає, що все означає взагалі. Може, млинок є шматком якогось тотального фундаментального права перетворення, права, без якого цей світ не міг би обійтись або був би зовсім іншим. Може, кавові млинки є віссю дійсности, навколо якої все це обертається та розвивається, може, для світу вони важливіші, аніж люди. А може, навіть ця єдина Місина кавомелка — це стовп того, що називається Правіком.