Сергій Гридін: Незрозумілі

— А чого це я — придурок? — скочив зі свого місця Бадій. — За придурка і в пику можна, — пригрозив.

— Ану тихіше! — закричала Ангеліна Петрівна. — Орисю, — повернулася до Огородник. — Ти сядь. Може, погано себе почуваєш? — обережно потягнулася до лоба дівчини. Та відсахнулася, ніби до неї наближалася розпечена праска.

— У неї того... критичні дні. Бідненька не знає, що і говорить. І температурка піднялася в деяких місцях, — глузував Цимбалюк.

— Мужика їй треба, — підхопив Мовчанов. — Тоді все й минеться!

— Замовкніть усі! — верескнула Ангеліна Петрівна. — Сідай, Огородник, — додала сердито.

Урок було зірвано. Нової теми і домашнього завдання ніхто вже не чув. Усі дружно обговорювали дивну поведінку Ориськи і зійшлися на думці, що переклинити так її могло тільки від тих книжок, які вона накидала на планшет і читає на перервах. Дзвоник сповістив про закінчення уроку.

аступний урок минув спокійніше. На математиці ніхто не заявив, що спілкується з цифрами або калькулятором, хоча Цимбалюк щось таке намагався встругнути. Але Василина Андріївна, вчителька передпенсійного віку, яка перебачила за свої роки тисячі таких цимбалюків, так глипнула на нього, що той удавився своєю слиною, закашлявся і замовк, почервонівши від стримуваного кахикання.

Третім уроком була біологія. Молода, тільки-но після інституту біологічка Світлана Михайлівна, яку всі, навіть учителі, називали чомусь Светочкою, вміла на деякий час зацікавити своїм предметом учнів.

Можливо, не тільки предметом. У вузькій спідничці, тоненькій блузочці, яка мало що приховувала від зацікавлених поглядів хлопців 9-А, в черевичках на високій платформі вона виглядала моделлю із журналу. На її уроки ходили із задоволенням. Особливо хлопці. Про що розповідала Свєточка, мало хто з них чув, вони із затаєною парубочістю невідривно дивилися на неї, раз по раз демонстративно зітхали і кидали солоні жартики. Біологічка на це уваги, здавалося, не звертала зовсім. Тільки іноді червоніли в неї мочки невеличких вушок під світлими кучериками, і тоді здавалася вона дівчинкою-однокласницею, безпомічною та беззахисною.

— І от тоді клітини... — почала малювати щось на дошці Світлана Михайлівна. Несподівано крейда випала з рук, покотилася по підлозі. Вчителька нахилилася, щоб її підняти, й очам усього класу явилися щільно обтягнуті невеличким шматком тонкої матерії тугі її сідниці.

— Блін, — прошепотів Севка Мовчанов. — Яка ж... — навіть облизав губи. — Попалась би ти мені в іншому місці, — причмокнув, удаючи дорослого ловеласа.

— Натуральний «Плейбой», — підтримав однокласника Вітя Баранець. — Я би дав собі пальця відрубати, аби тільки... — показав він не дуже пристойним жестом, що зробив би з учителькою. Баранець хутко дістав мобільний і почав знімати відео, вишукуючи вдалий ракурс. — «Звізда ютубу», — прошепотів він, піднімаючи догори великого пальця вільної від операторської роботи руки.

Світлана Михайлівна нарешті знайшла загублений шматок крейди, випрямилася біля дошки. Але спідниця від тих її згинань трохи підскочила, відкривши стрункі засмаглі ноги. Вітька нетерпляче аж підскакував, не припиняючи зйомку.

— Світлано Михайлівно! — несподівано вигукнула Орися Огородник. — Вони на вашу... спину всі дивилися, а у вас спідниця доверху піднялася, — «спалила» парубочу компанію.

— От дуреписько! — різко сховав телефон під парту Баранець. — Таке кіно перервала, — погрозливо помахав кулаком Орисі. Вчителька повернулася, окинула поглядом клас, упевнено обтягнула свій одяг, вдячно й наче змовницьки кивнула Огородник і продовжила розповідь, ніби нічого не сталося.

Сашко, який перед тим теж захоплено розглядав Светочку, різко нахилив голову, зробивши вигляд, що заглибився у свої нотатки в зошиті. Йому несподівано стало соромно, ніби піймався за спогляданням еротичних фоток у туалеті.

— Коза недолуга, — кинув у спину Орисі гумкою від олівця Вовка Бадій. — Зовсім дах поїхав у розмовах із мобілкою. На перерві швидко поясню, як треба поводитися, — погрозливо прошипів.

— Не шипи, а то біцепс здується, — ущипнула Орися. Зиркнула у бік Бадія, ковзнула по ньому зневажливим поглядом, стріпнула коротким каштановим волоссям і зосередилася на тому, що малювала на дошці Свєточка.

Сашко зачудовано дивився на Орисю. Зі свого місця міг бачити тільки її потилицю, рожеве вушко, трохи прикрите волоссям, і частину зарум’яненого обличчя.