Сергій Гридін - Незрозумілі

Неподалік від селища, кілометрів за п’ять, військова частина стояла. Як там солдати служили і чим займалися, ніхто не знав. Але всі говорили, що там вирощують коноплю, сушать її прямо на дахах, а потім смалять. Іноді ми туди у крамницю для військових забігали і бачили дещо, — знову здригнулися кутики губ.

— Ого, — не втримався Санько. — Відкриваються нові факти твоєї біографії.

— А ти думав як? — спокійно відреагував батько. — Слухай далі. Отже, сидимо ввечері, потихеньку сонце сідає... До нас солдати прибилися з військової частини. У «самоволку» злиняли. І от один дістає пачку цигарок і нам пропонує. Ну я, звичайно, відмовився. А тут дівчата щось презирливе про «маминих синків» сказали і про молоко на губах, яке ніяк не може висохнути. Ах так, удар нижче пояса! Ну, і я потягнувся до пачки. А виявилось, що там зовсім не тютюн. Коротше кажучи, накурився я конопельки. І тут страшенно дівочої уваги і ласки захотілося. От з однією й знайшли там собі розраду... А дівчина, яку любив насправді, побачила. Нічого не сказавши, просто повернулась і пішла. А я ще й спирту розбавленого з горя випив із солдатами, — стенув плечима батько, згадавши ті події. На його обличчя впала гіркота, і він замовк.

— І що далі? — вже нетерпляче спитав Сашко. — До чого це ти мені розповідаєш? — відірвав батька від його ж думок.

— До чого? — провів долонею по очах, наче стираючи щось, тато. — А додумайся. Приходжу я додому, мало того, що ледь на ногах стою, та ще й верзу біс знає що. За вікном глуха ніч, час до першої години добігає. Зустрічає мене на порозі тато — дід твій. «Ну все, — думаю, — капець мені. Зараз тільки ріжки та ніжки залишаться!» Мовчки дістаю зі штанів солдатський ремінь з пряжкою (мода в нас тоді така була) і простягаю його дідові. На, мовляв, бий! Заслужив. Тато мій, теж без слів, бере його в руку, переводить погляд на мене, ніби оцінюючи ситуацію, і... йде у свою кімнату. Так нічого і не сказав. А наступного ранку ми з ним довго розмовляли. І я тоді не дуже зрозумів, чому батько мене не покарав. А цієї ночі, після твоїх звитяг (Сашко опустив очі), чомусь згадав усе. Дійшло до мене, що покаранням ситуації не виправити, а гірше зробити можна.

— А такими розмовами, думаєш, виправити можна? — пильно подивився в очі батькові Сашко.

— Розмовами? — перепитав, ніби не, розчув, тато. — Не знаю. Але хотілося б вірити в це, — встав із ліжка. — Ходімо снідати. Мама вже давно чекає, — і взявся за ручку дверей.

— А я вчора з другом посварився, — наче само по собі вирвалось у Сашка. Тато зупинився і повернувся до нього.

— Якщо справжній друг, то розберетесь. Ні? Тоді просто відсіється, як щось непотрібне, — сказав, дивлячись у вікно. — Вставай, унікуме. До школи запізнишся, — нарешті наважився провести рукою по м’якому волоссю сина. Сашко цього разу не відсахнувся.

— А мама? — знічено спитав.

— А що мама? — не зрозумів батько.

— Як я до неї?.. Після вчорашнього? — винувато опустив очі Сашко.

— Виходь. Учора ж не боявся, — кинув насмішкувато і вийшов із кімнати.

Сашко енергійно зіскочив з ліжка. Ранок входив у свою колію і набирав розгін...

ашко у школу майже влітав. Удома довелося ще вислуховувати дошкульні слова матінки, кивати головою та обіцяти, що більше нічого поганого не робитиме. Батько намагався зупинити її, але вона довго не могла вгамувати свої емоції.

Потім Сашко квапливо збирав книжки в рюкзак, шукав по всій хаті мобільний, який чомусь сховався під подушку, і біг вулицею, запізнюючись на перший урок.

— Блін, Голова, ти де ходиш? — зустрів його біля дверей класу Ромка Мельник. Судячи з усього, від учорашньої його образи не залишилось і сліду. — Тут такий шухер зранку, — закотив очі на лоба.

— А що сталося? — тамуючи радість від того, що їхні стосунки такі, як і раніше, відхекуючись, спитав Сашко.

— Санта-Барбара, — згадав Ромка колись популярний серіал, який нещодавно переглядала в інтернеті його бабця. — Змієвська пропала. Щезла! — захлинався словами, ніби радіючи від сенсаційної звістки, Мельник.

— Як? Куди? — вирячився на товариша Сашко. — Вона ж учора... — і прикусив язика.

— Вчора-вчора! — не помітив Сашкового знічення Роман. — Вони (наші класні крутелики) увечері у Змії на хаті зібралися. Десь там її предки рванули, от і вирішили потусити. Змієвська спочатку зі всіма сиділа, потім із кимось сховалася. Ну когось там затягла для того діла, знаєш. І там почалося. Кажуть, той хлопака її бортанув, вона з горя напилася в зюзю. Аж ось дзвінок у двері. Качок з голим торсом (гаряче їм стало!) відчиняє, а там мамаша Катюхи от з такими очима... — якось смішно, по-жаб’ячому вирячив очі Мельник.