Джон Грін - Паперові міста

— Стривай, а ти за що його ненавидиш?

— Я не казала, що ненавиджу його. Я просто сказала, що він плаксій нікчемний.

— Але ж ти з ним начебто завжди дружила! — здивувався я. Принаймні я думав, що вони дружили.

— О так, у мене завжди була купа начебто друзів, — відказала Марго. Вона схилилася і поклала голову на моє кістляве плече, і її коси розсипалися по моїй шиї.— Я втомилася, — сказала вона.

— Кофеїн, — відказав я.

Вона обернулася назад і взяла дві бляшанки «Mountain Dew» — я вицмулив свою за два ковтки.

— Отже, тепер у «Морський світ», — звеліла Марго. — Пункт одинадцятий.

— Що? Типу «Звільніть Віллі» [11] Американський фільм про косатку Віллі в неволі. ?

— Ні. Просто їдьмо в «Морський світ». Це єдиний парк розваг, куди я ще не проникала.

— То ми туди й не проникатимемо, — сказав я, заїжджаючи на порожню стоянку біля меблевої крамниці й заглушуючи мотор.

— Часу обмаль, — сказала Марго і простягнула руку до замка запалювання.

Я її відштовхнув.

— У «Морський світ» ми не проникатимемо, — повторив я.

— Знову ти зі своїм проникненням.

Марго помовчала, відкриваючи ще одну бляшанку «Mountain Dew». Відбиваючись від жерсті, світло падало Марго на обличчя. На її губах промайнула посмішка, і Марго сказала:

— Злому не буде. Не думай про це, як про злом з проникненням. Вважай, що ми просто безкоштовно відвідаємо «Морський світ» посеред ночі.

— Так, по-перше, нас зловлять, — сказав я. Так і не завівши мотору, я почав викладати причини, з яких так і не повертаю ключа запалювання, а сам думав про те, чи бачить Марго в темряві моє обличчя.

— Зловлять, звісно ж. І що з того?

— Це незаконно.

— К., ну, за великим рахунком, які через це у тебе можуть виникнути неприємності? Господи, після всього, що я для тебе сьогодні зробила, ти не можеш мені одною доброю справою відплатити? Не можеш стулити рота, заспокоїтися і припинити труситися від кожної пригоди? — І тихенько додала: — Господи! Та відрости ж ти собі яйця.

І тут я розлютився. Я вивільнився з паска безпеки й зіперся на панель — щоб дивитися Марго в обличчя.

— Після всього, що ти зробила для мене! — я просто-таки кричав. Вона хотіла від мене впевненості? Ось на тобі впевненість. — Може, це ти дзвонила батькові моєї подружки, що кохається з моїм хлопцем, щоб ніхто не здогадався, що це я? Це ти мою дупу по місту всю ніч катала, і не тому що ох-як-я-тебе-ціную, а тому що мені просто потрібен був шофер, а ти якраз мешкаєш поруч? Оце таке ти для мене всю ніч робила?

Марго не дивилася на мене. Вона дивилася вперед, на стіну меблевої крамниці.

— Думаєш, ти був мені потрібний? Невже ти не розумієш, що я могла дати Мирні Мустелі димедролу і викрасти сейф з-під ліжка, поки вона спатиме без задніх ніг? Чи прокрастися в твою спальню і взяти ключа? Дурнику, я могла б усе зробити без тебе. Але я тебе обрала. І ти теж мене обрав, — отут Марго подивилася на мене. — А це наче обітниця. Принаймні на цю ніч. У хворобі й здоров’ї. В печалі й радості. У бідності й багатстві. Поки світанок не розлучить нас.

Я завів мотор і виїхав зі стоянки. Якщо відставити убік всю цю її дурню про те, ніби ми команда, я почувався так, немов мене кудись втягують, і мені хотілося сказати останнє слово.

— Так, але коли керівництво «Морського світу» пошле лист в Університет Дюка з повідомленням, що негідник Квентин Джейкобсен вломився на їхню територію о пів на п’яту ранку в супроводі дівулі з шаленими очима, в Університеті Дюка дуже розлютяться. І мої батьки дуже розлютяться.

— К., та опинишся ти в своєму Дюку. Станеш успішним адвокатом чи кимсь там ще, одружишся, заведеш діточок, проживеш довго і помреш, але перед смертю, захлинаючись власною жовчю в притулку для старих, казатимеш: «Чорт забирай, ціле життя я прожив даремно, зате на останньому курсі в старшій школі ми з Марго Рот Шпігельман о п’ятій ранку пробралися в „Морський світ“, тож я саrре бодай один diem [12] Сагре diem (лат. «лови день») — крилатий вислів, що означає «лови момент», гасло епікурейців. ».

— Noctem [13] Ніч ( лат.). ,— виправив я.

— Гаразд, ти знову Король граматики. Трон знову твій. А тепер вези мене в «Морський світ».

Ми мовчки їхали по трасі, і я раптом згадав той день, коли ми натрапили на мерця у сірому костюмі.

«Може, вона тому мене й обрала», — подумав я. І тільки тоді я нарешті усвідомив, що Марго тоді сказала про нього і про ниточки, а сьогодні — про себе і про ниточки.