Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Решта захопилась арт-терапією. Коли Томмі не длубався в замках, то присвячував свій час малюванню пейзажів. Денні писав натюрморти. Алленовим коником були портрети. Маленька Крістін малювала квіточки й метеликів для свого брата, Крістофера. І навіть Рейджен пробував себе в образотворчому мистецтві, щоправда обмежувався чорно-білою графікою. Тоді-то Артур і збагнув, що Рейджен страждає на дальтонізм. Пригадавши випадок із розпарованими шкарпетками, Артур зрозумів, що це Рейджен їх тоді нап’яв.

Санітари почали позначати у звітах, що Біллі Мілліган угамувався і став слухнянішим. За це він отримав певні привілеї: коли запанувала тепла погода, йому дозволили виходити надвір, де він гуляв і робив замальовки.

Деякі з особистостей виходили на сцену, бачили, де вони опинились, і, невдоволені, знову ховались. Тільки Рейджен, із поваги до слов’янських імені й акценту лікаря Раулджа, приймав торазин і виконував лікарські настанови. Девід і Денні були покірними дітьми, тому також приймали антипсихотичні препарати. А от Томмі ховав пігулки в роті й потім їх випльовував. Так само чинили Артур і решта.

Денні потоваришував із маленьким чорношкірим хлопчиком, і ці двійко постійно разом грали і теревенили. Вони засиджувались допізна, годинами балакаючи про все, що робитимуть, коли виростуть. Денні вперше в житті сміявся.

Проте одного дня лікар Раулдж перевів Денні до відділення зі старшими хлопцями. Денні не знав жодного з них, тож йому не було з ким і словом перекинутись. Йому стало так самотньо, що він пішов до своєї палати у сльозах.

Раптом Денні почув чийсь голос:

— Чому ти плачеш?

— Іди геть і дай мені спокій, — відрубав Денні.

— Але куди ж я піду?

Денні рвучко озирнувся і побачив, що в палаті, окрім нього, немає ані душі.

— Хто це говорить? — запитав він.

— Я. Мене звати Девід.

— Ти де?

— Не знаю. Здається, я в тому ж місці, що й ти.

Денні перевірив під ліжком і зазирнув до шафи, проте нікого не знайшов.

— Я тебе чую, але не бачу, — сказав він. — Де ти?

— Та ось же я!

— Де це — «ось»? Мені тебе не видно.

— Заплющ очі, — порадив Девід. — О, тепер я можу тебе бачити.

Вони чимало годин просиділи, розмовляючи про своє минуле і пізнаючи один одного ближче. Вони й не здогадувались, що весь цей час до їхньої бесіди пильно прислухався Артур.

Філіп познайомився з однією пацієнткою. Ця чотирнадцятилітня білява дівчинка була така вродлива, що нею милувався весь шпиталь. Вона підходила до Філіпа на прогулянках, заводила з ним розмову й намагалася його звабити, хоча той і не думав до неї залицятися. Дівчинка спостерігала, як Філіп з альбомом для ескізів сидить за складаним столиком на березі ставка. Зазвичай там більше нікого не бувало.

Одного теплого дня на початку червня вона примостилася поруч із хлопцем і кинула оком на зображення квітки, над яким він саме працював.

— Ого! Біллі, яка краса!

— Це пусте.

— Ти чудовий художник.

— Та годі тобі.

— Ні, я правду кажу. Ти геть не такий, як інша тутешня пацанва. Люблю хлопців, у яких не одне-єдине на думці.

І вона поклала руку йому на стегно.

— Гей, ти шо це виробляєш? — відплигнув від неї Філіп.

— Тобі що, не подобаються дівчата, Біллі?

— Авжеж, подобаються. Я не педик. Просто я… теє… я…

— У чому річ, Біллі? Що тебе так засмутило?

Він знову опустився на сидіння поруч із дівчиною.

— Просто мене не дуже тягне… ну, теє… до сексу і всього такого.

— Чому ж ні?

— Ну, — почав Філіп, — коли ми… тобто коли я був ше малий, мене зґвалтував чоловік.

Її це приголомшило.

— Я думала, що тільки дівчат ґвалтують.

— То більше так не думатимеш, — похитав головою Філіп. — Мене відмолотили і зґвалтували. І від цього шось буцімто зламалось у моїй голові, втямила? Та сцена мене постійно переслідує в нічних жахіттях. Ну, принаймні, якусь частину мене. Відтоді статеві стосунки мені здаються чимось болісним і брудним.

— Тобто в тебе ще не було нормального сексу з дівчиною?

— В мене взагалі нормального сексу не було.

— Біллі, повір, це не боляче.

Він зашарівся і відсунувся трохи далі.

— А гайда плавати! — запропонувала дівчина.

— Хороша ідея, — відповів Філіп, схопився на ноги і з розбігу стрибнув у ставок.

Коли він випірнув, пирхаючи й відпльовуючись, то побачив, що дівчина недбало кинула сукню на березі й заходить у воду голяка.

— Чорт забирай! — вилаявся він і вдруге пірнув на дно.