Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Він сходив до місцевої крамниці спортивних товарів і придбав метального ножа. Потім він пішов до лісу й почав тренуватися блискавично витягати ножа з черевика й кидати його у стовбур дерева. Коли стемніло так, що хоч в око стрель, Рейджен попрямував додому. Ховаючи ножа в черевик, він вирішив, що більше ніколи в житті не буде беззбройним.

Дорогою додому він почув незнайомий голос із британським акцентом. Він притьмом озирнувся, пригинаючись і вихоплюючи ножа, проте позаду нікого не виявилось.

— Я у твоїй голові, Рейджене Вадасковинич. Ми з тобою ділимо одне тіло.

Артур на ходу розповів усе, що зміг дізнатися про решту людей, котрі жили всередині.

— Ти справді є в моїй голові? — запитав Рейджен.

— Саме так.

— То ти шчо, знаєш, над чим я пратсюю?

— Останнім часом я за тобою спостерігав. Ти блискуче вправляєшся з ножем, але я вважаю, що не слід зациклюватися на одному виді зброї. Було б чудово, якби на додачу до бойових мистецтв ти навчився користуватися вогнепальною зброєю та вибухівкою.

— Бомби — тсе не моє. Я не тямлю у всіх тих дротах і контактах.

— Що ж, на цьому може спеціалізуватися Томмі. Хлопець — справжній мастак у всьому, що стосується електроніки й механіки.

— Шчо тсе шче за Томмі?

— Колись я вас познайомлю. Якщо ми хочемо вижити в цьому світі, нам конче необхідно привнести який не який порядок у цей хаос.

— А шчо таке «хаос»?

— Коли Біллі безтямно вештається довкола, перевтілюється з однієї людини на іншу просто на очах у сторонніх, береться до справ і кидає їх на півдорозі, потрапляє в халепи, з яких декому з нас доводиться його рятувати ціною колосальних зусиль, — ось це, як на мене, і є ніщо інше, як хаос. Треба взяти ситуацію під контроль.

— Я не люблю надто суворий контроль, — зауважив Рейджен.

— Найголовніше для нас, — продовжував Артур, — навчитися контролювати людей і події таким чином, щоб забезпечити своє виживання. Я вважаю це нашою першочерговою місією.

— А шчо є друге на черзі?

— Самовдосконалення.

— Тсе є добре, — погодився Рейджен.

— Давай-но я розповім тобі про книжку, де пояснювалось, як можна керувати рівнем адреналіну в крові для досягнення максимальної фізичної сили.

Рейджен слухав, як Артур описує свої наукові пошуки в галузі біології й зокрема тему, що цікавила його понад усе: опанування страху й перетворення його на енергію за допомогою адреналіну й гормонів щитоподібної залози. Рейджена дратувало те, що Артур автоматично приписав собі роль ватажка, проте він не міг не визнати, що цей англієць знав багато такого, про що він, Рейджен, навіть не здогадувався.

— Вмієш грати в шахи? — запитав Артур.

— Шче б пак.

— Прекрасно. Пішак на e-4.

Рейджен замислився на якусь мить, а тоді відповів:

— Кінь на f-6.

Артур подумки уявив дошку.

— А, індійський захист. Дуже добре.

Артур виграв цю партію, як і кожнісіньку з тих шахових партій, що їм судилося зіграти в майбутньому. Рейджен мусив визнати, що, коли йшлося про інтелект і вміння зосереджуватись, Артур міг завиграшки втерти йому носа. Югослав підбадьорював себе думкою, що Артур геть безпорадний у бою і не зміг би побороти супротивника, навіть якби на кону було його власне життя.

— Ти повинен стати нашим захисником, — сказав Рейдженові Артур.

— Як тсе тобі вдається мої думки читати?

— О, це дуже просто. Колись ти, певно, й сам зможеш навчитись.

— А Біллі шчось про нас знає?

— Ні. Він деколи чує голоси й бачить видіння, але про наше існування він і гадки не має.

— А хіба не крашче буде йому про тсе розповісти?

— Не думаю. Мені здається, що він може збожеволіти, якщо дізнається.

У березні 1970 року Роберт Мартін, психолог школи Старбері, написав у звіті:

Декілька разів бувало таке, що Білл не усвідомлював, де він перебуває, не міг пригадати, де залишив свої речі, і не спроможний був пересуватися без сторонньої допомоги. У кожному з цих випадків його зіниці були звужені до мінімуму. Останнім часом у Білла спостерігаються часті непорозуміння з учителями та однокласниками. Зазвичай ці непорозуміння призводять до того, що він вибігає з класу посеред уроку. В такі моменти він стає пригніченим, плаче й не бажає ні з ким спілкуватись. У розпал одного з таких інцидентів свідки бачили, як Білл намагався вийти на дорогу просто перед автомобілем. Через таку поведінку Білла повели на обстеження до лікаря. Той діагностував «психічні транси».