Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

— Мене намагалися переконати, що справа в наркотиках, — продовжувала Дороті, — та я знала, що це не так. Мій хлопчик наркотиків і пальцем не торкався. Та де там! Він навіть аспірин не приймав. Ліки в нього доводилось мало не силою запихати. Іноді він приходив додому сам, але був мовби в якомусь трансі й не озивався до мене, поки не подрімає. Тоді він виходив зі своєї кімнати і знову ставав моїм Біллі. А я ж казала, я повторювала всім і кожному: «Моєму синочкові потрібна допомога».

Артур періодично з’являвся на уроках, аби тицьнути вчителів носом у їхні помилки, коли клас вивчав всесвітню історію, а особливо теми, пов’язані з Англією та її колоніями. Втім, більшість часу Артур проводив у ланкастерській громадській бібліотеці. З книжок можна було дізнатися значно більше, ніж від купки зашорених провінційних педагогів.

Розповідь учителя про Бостонське чаювання роздратувала Артура. Він прочитав правдиву версію цієї історії в канадській книжці під назвою «Голі факти». Там спростовувався ура-патріотичний міф і писалось, що то був усього-на-всього дебош п’яних моряків. Але коли Артур спробував це пояснити, усі в класі зареготали. Він вийшов за двері, залишивши учнів гиготіти за його спиною, і попрямував назад до ланкастерської читальні. Тамтешня симпатична бібліотекарка ніколи не сміялася з його акценту.

Артур швидко збагнув, що ділить свідомість із кимось іще. Він перевірив календар і усвідомив, що з датами щось не клеїться. Згідно з тим, що він читав, і з його власними спостереженнями, інші люди не спали так багато, як він.

Артур почав принагідно запитувати в Кеті, Джима, Чалли або Дороті, чим він займався попереднього дня, і вони описували дії, котрих він зовсім не пригадував. Ситуація вимагала ретельного аналізу.

Однієї ночі Артур уже готувався поринути в сон, аж раптом відчув у своїй голові чужу присутність. Він відігнав дрімоту й запитав:

— Хто ти такий? Відповідай негайно.

— Ні, це ти, в дідька, хто такий? — відгукнувся чийсь голос.

— Мене звати Артур. А тебе?

— Томмі.

— І що ж ти тут робиш, Томмі?

— А сам ти що тут робиш?

Такий обмін запитаннями тривав іще якийсь час.

— Як ти тут опинився? — нарешті поцікавився Артур.

— Чорт його зна. А ти?

— Не маю ані найменшого уявлення, але неодмінно з’ясую.

— Як?

— Тут треба міркувати логічно. Є в мене одна ідея. Давай вести облік того часу, коли ми не спимо. Тоді можна буде перевірити, чи його сума збігається з кількістю годин у добі.

— А що, хороша ідея.

— Позначай зсередини на дверцятах шафи кожну прожиту годину, — сказав Артур. — Я робитиму те саме. Потім підрахуємо наші позначки, звіримось із календарем і дізнаємось, чи все тут сходиться.

Виявилось, що ні.

Отже, мусили бути й інші.

Коли Артур не спав, він кожнісіньку мить присвячував розв’язанню цієї загадки й пошукові людей, котрі, схоже, ділили з ним тіло і свідомість. Після знайомства з Томмі він по черзі накопав інформацію й на решту. Всього їх було двадцять троє, включно з ним самим і з тим хлопцем, якого сторонні називали Біллі або ж Біллом. Шляхом дедукції Артур визначив, хто всі ці люди, які вони на вдачу і що вміють робити.

Скидалось на те, що тільки маленька дівчинка на ім’я Крістін дізналась про існування інших раніше за Артура. Він з’ясував, що це дитя може відчувати все, що відбувається в голові у кожного з них, коли вони контролюють свідомість. Артурові стало цікаво, чи можна спеціально розвинути в собі таке вміння.

Він обговорив це з типом, якого звали Аллен. Цей шельма завжди був тут як тут, коли треба було наплести три мішки гречаної вовни, щоб виплутатися зі скрутної ситуації.

— Аллене, коли наступного разу контролюватимеш свідомість, добряче зосередься і переповідай мені все, що бачиш навколо.

Аллен погодився на експеримент. Вийшовши наступного разу в зовнішній світ, він заходився описувати Артурові те, що було навкруги. Артур старався все це уявити й нарешті домігся того, що картина з усією чіткістю постала перед його внутрішнім зором. А тоді, зробивши колосальне вольове зусилля, Артур зміг побачити світ крізь очі Аллена. Втім, він виявив, що це працює, тільки якщо він дуже зосереджений і не спить, навіть коли свідомість контролює не він. Ось так Артур здобув свою першу інтелектуальну перемогу над матеріальним світом.

Артур усвідомив, що знання роблять його відповідальним за всю цю велику й багатоманітну «сім’ю». Всі вони співіснують в одному тілі, тож необхідно запровадити бодай якийсь лад у цьому хаосі.