Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Аллен бажав самотужки представляти свої інтереси в суді. Артур хотів узятися за цю справу й довести, що в момент пограбування аптеки «Ґрей Драґстор» його там і близько не було.

— А як щодо грабунків у придорожніх зонах відпочинку? — запитав Аллен.

— То все Рейджен. Але він діяв винятково з метою самооборони.

— Кажуть, що були й інші пограбування. Без побиття. Зловмисники просто забирали цінності.

— Тсе є неправда, — твердо заперечив Рейджен. — Кажу вам, шчо більше нікого на тсих стоянках не грабував я.

— Але хтось із наших таки причетний, — відказав Аллен.

— А політсаї зможуть тсе довести? — поцікавився Рейджен.

— Звідкіля мені, в біса, знати? — буркнув Аллен. — Мене там не було.

— То шчо нам робити тепер? — допитувався Рейджен.

— Ох і каша заварилась, — процідив Артур. — Чи варто взагалі довіряти цьому адвокатові? Він же не спромігся врятувати нас від Зейнсвіля два роки тому.

— Цього разу він твердить, що можна укласти з прокурором угоду: визнання провини в обмін на поблажливе ставлення, — повідомив Аллен. — Якщо я правильно розумію, я повинен буду зізнатись у пограбуванні аптеки, а мені за це пообіцяють «шокове умовне звільнення», і нам, можливо, не доведеться скніти в буцегарні.

— А шчо воно таке, тсе «шокове звільнення»?

— Це коли тебе кидають за ґрати, не повідомляючи, як довго ти там сидітимеш, а потім зненацька беруть і відпускають на волю, щоб ти, ошелешений і вдячний, навіки зарікся порушувати закон.

— Що ж, у такому разі, — озвався Артур, — давайте зробимо, як радить адвокат. За це ми йому й платимо.

— Отже, домовились, — підсумував Аллен. — Ми зізнаємось у злочинах в обмін на умовне звільнення.

27 березня 1975 року Вільям Стенлі Мілліган визнав себе винним у пограбуваннях, зокрема й за обтяжливих обставин. І лише за два місяці Аллен довідався, що згідно з вироком суду «шокове умовне звільнення» йому світило тільки за напади у придорожніх зонах відпочинку й не поширювалось на менш тяжкий злочин. За пограбування аптеки йому загрожувало від двох до п’яти років ув’язнення. Усі члени «сім’ї» були приголомшені.

9 червня, відсидівши півтора місяці в Менсфілдській в’язниці, Аллен разом з іще п’ятдесятьма дев’ятьма арештантами, скутими попарно, піднявся до синього тюремного автобуса, який мав перевезти їх до виправної колонії в Лебаноні.

Аллен намагався не зустрічатися поглядом із озброєним конвоїром, який сидів у заґратованій кабіні автобуса. Юнак запитував себе, чи зможе він пережити наступні два роки. Коли автобус під’їхав до в’язниці і Аллен побачив паркан із колючого дроту і сторожові вишки вздовж мурів, страх почав надувною кулею розростатись у його животі.

В’язнів вивели з автобуса й погнали до входу для новоприбулих.

Це був тамбур, що з обох боків закінчувався дистанційно керованими дверима. Перші з них зачинились за в’язнями з шипінням, яке нагадало Алленові сичання розлюченого Чалмера. Роздута куля страху вибухнула у хлопця всередині. До других дверей Аллен так і не дійшов.

Перед Рейдженом із шипінням відчинилися другі двері. Він кивнув і почовгав у вервечці скутих між собою в’язнів до тюремного блоку. Скінчилось Артурове панування. Тут нарешті всім керуватиме він, Рейджен. У найближчі роки (від двох до п’яти) тільки він вирішуватиме, кому буде дозволено з’являтися на сцені. За спиною Рейджена Вадасковинича з гучним брязкотом зачинилась важка металева брама.

Рейдженові на новому місці сподобалось більше, ніж у Менсфілдській в’язниці. Колонія в Лебаноні була новіша, чистіша й світліша. У перший день по приїзді Рейджен і решта новоприбулих прослухали ознайомчу лекцію щодо тутешніх правил і вимог, а також можливостей для навчання й роботи.

Зі свого місця підвівся здоровань із квадратною щелепою і шиєю регбіста. Схрестивши руки на грудях, він погойдувався на п’ятах.

— Отже, так, — прогавкав він. — Звуть мене — капітан Ліч. Ви, хлопці, либонь, думаєте, що ви — крутелики? Знайте, що тепер ви в моїх руках! На вулицях ви займались усіляким паскудством, але спробуйте-но тільки встругнути щось у моїй тюрмі, і я розтрощу ваші дурні макітри. Мав я в дупі громадянські права, права людини, права сякі, такі й перетакі. Тут ви всього-на-всього шматки м’яса. Будете викаблучуватись — я вас на шматки порву!

І так він розпинався ще хвилин п’ятнадцять. Рейджен вирішив, що все це лише пустопорожня балаканина. Чолов’яга явно намагався залякати новачків, аби ті остерігались порушувати дисципліну.