Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

— Вибачте, офіцере.

— Нині Святвечір, — знов озвався перший. — Люди хочуть відпочити, провести час із дітьми. Що у вас тут за гармидер?

— Просто сімейна суперечка. Все вже позаду, — запевнив Джим. — Ми й не усвідомлювали, що від нас так багато галасу.

Поліцейський щось нашкрябав у нотатнику й сказав:

— Гаразд, панове, вгамуйтесь і більше так не шуміть.

Коли офіцери пішли, Джим узяв пальто.

— Що ж, Біллі, гадаю, час мені прощатися. Я ще два дні пробуду в Ланкастері, а тоді повинен буду повернутися на базу.

Коли Джим і Кеті виходили з квартири, їхній брат усе ще плакав.

Вхідні двері зі стуком зачинились, і Томмі, підскочивши з несподіванки, роззирнувся довкола. Його рука була скривавлена. Він повидлубував із долоні скляні скалки та промив порізи, дивуючись, куди поділися Кеті з Джимом і чому довкола такий рейвах. Томмі так довго прикрашав різдвяну ялинку, і ось тобі маєш! Він та решта членів «сім’ї» власноруч виготовили геть усі подарунки, серед них не було жодного купованого. Нагорі лежав морський пейзаж, який Томмі написав, знаючи, що картина неодмінно сподобається Джимові. Томмі кортіло швидше вручити свій подарунок.

Він підняв деревце і спробував повернути йому належний вигляд, але більшість прикрас розбилась. А така ж гарна була ялинка! Томмі ледве встиг до приїзду Марлен трохи підлагодити призначений для неї подарунок. Юнак сам зателефонував їй і запросив до себе на Святвечір.

Марлен сторопіла, побачивши погром у квартирі.

— Що тут сталось?

— Я й сам не певен, — відповів Томмі. — І, правду кажучи, мені воно по цимбалах. Я впевнений тільки в тому, що кохаю тебе.

Марлен поцілувала його й потягнула до спальні. Дівчина знала, що коли в його думках панувало таке сум’яття, Біллі ставав особливо вразливим і вона була йому потрібна.

Томмі зашарівся й заплющив очі. Втім, ідучи слідом за Марлен, він замислився, чому в таких випадках йому ніколи не вдається протриматись на сцені достатньо довго, аби бодай поріг спальні переступити.

На Різдво Аллен, який і гадки не мав про те, що трапилось напередодні, облишив спроби з’ясувати, чому у вітальні такий розгардіяш. Він подумки звертався з цим запитанням до решти членів «сім’ї», проте ніхто не відгукнувся. Господи, як же він ненавидів буремні часи. Аллен привів до ладу ті подарунки, які зміг, наново загорнувши подерті згорточки в папір, і поскладав їх до машини разом із картиною, котру Томмі намалював для Джима.

Прибувши на Спрінґ-стрит, Аллен швидко склав два і два й міг тепер уявити собі події попереднього вечора. Джим був злий, мов сто чортів, бо Аллен буцімто метнув у нього ніж, а Кеті, Дел і мати напосілись на нього через якісь пограбування.

— Це ти скоїв ті злочини, — надривався Дел, — та ще й засвітив авто, зареєстроване на твою матінку!

— Я не розумію, що ти мелеш! — гаркнув у відповідь Аллен. Він з огидою підняв руки й затупотів сходами нагору.

Поки його не було, Дел покопирсався в кишенях його куртки і знайшов ключі від машини. У супроводі Кеті, Джима й Дороті чоловік рушив на подвір’я, щоб обшукати багажник авто. Там лежали чужі кредитні картки та водійські права, а також мапа автомобільних шляхів. Придорожні зони відпочинку вздовж шосе 33 були позначені хрестиками.

Відвернувшись від багажника, вони побачили, що Біллі стоїть у дверях будинку і спостерігає за ними.

— Це все ти накоїв! — вигукнув Дел, трясучи знайденими доказами у хлопця перед носом.

— Не варто так перейматися, — відказав Кевін. — Мене не впіймають. Це просто ідеальний злочин. Я не лишив відбитків пальців або інших зачіпок, а гомосеки не побіжать скаржитися копам.

— Ти, недоумку чортів! — заволав Дел. — Джим зателефонував молодику, в якого ти вкрав гаманець. Він бачив тебе після того в місті. Ти всю сім’ю втягнув у свій проклятущий «ідеальний злочин»!

Вони побачили, як упевненість Біллі випарувалась і на його обличчі з’явився панічний вираз.

Вирішено було допомогти йому позбутися речових доказів. Джим повинен був забрати «понтіак» Біллі до себе у Спокен і виплачувати за нього кредит. Біллі мав перебратися з квартири поблизу площі Сомерфорд до скромнішого помешкання на Мейвуд-авеню.

Поки вони думали-гадали, Денні намагався збагнути, про що це всі балакають і коли вже вони почнуть розгортати подарунки.

У середу, 8 січня, обідаючи з Марлен у торговельному центрі «Меморіал-Плаза», Томмі побачив, як до аптеки «Ґрей Драґстор» під’їхав фургон. Спостерігаючи за кур’єром, котрий заносив до аптеки великий ящик, Томмі пробурмотів: