Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

— Твоя взяла, — буркнув Рейджен. — Ти знаєш мою слабкість.

— Ми повинні точно з’ясувати, що відбувається.

Англієць влаштував масштабне опитування, по черзі поспілкувавшись із усіма членами «сім’ї». Артур не сумнівався, що дехто з небажаних персон йому бреше, та навіть попри це окремі частинки головоломки почали складатися в єдину картину. Томмі розповів, що Марлен запідозрила його в пограбуванні аптеки «Ґрей Драґстор», і додав, що незадовго перед тим бачив, як до аптеки доправили партію наркотичних речовин.

Волтер божився, що не займав Рейдженову зброю відтоді, як потрапив у немилість через убитого крука, проте згадав, що хтось із бруклінським акцентом базікав про ідеальний злочин, скоєний у придорожній зоні відпочинку.

Врешті-решт Філіп зізнався в тому, що грабував людей на придорожніх стоянках, але категорично заперечив свою причетність до нальоту на аптеку.

Тоді Кевін визнав, що пограбування «Ґрей Драґстор» було його ідеєю.

— Але мене там і близько не було. Я тільки розробив план, а потім обчистив тих двох бовдурів. Невеличке шахрайство, ото й усього. Можливо, ті хлопці й донесли в поліцію, але я — чистий. Копи ніяк не зможуть пов’язати мене з цим пограбуванням.

Артур переповів усе Рейджену та Аллену.

— А тепер добре поміркуйте. Чи спадає вам на думку щось таке, на чому нас могли б упіймати? Зачіпка, яка може призвести до арешту?

Нічого такого начебто не було.

Не минуло й кількох днів, як Біллі Міллігана здав із усіма тельбухами скупник краденого, котрий саме заборгував послугу слідчому з нарковідділу. Скупник, який базувався в Колумбусі, повідомив, що Мілліган продав йому партію наркотиків, яка повністю збігається з переліком препаратів, викрадених із аптеки «Ґрей Драґстор». Цю інформацію передали до поліцейського відділку в Ланкастері, де негайно ж виписали ордер на арешт Біллі.

Коли в понеділок після роботи Марлен прийшла до Міллігана, Томмі подарував їй обручку.

— Я хочу, щоб вона була в тебе, Марвен, — сказав Томмі, називаючи її пестливим прізвиськом, яке для неї вигадав. — Якщо зі мною що-небудь трапиться, знай: я завжди тебе кохатиму.

Марлен приголомшено дивилась, як він надягає обручку їй на палець. Вона так давно мріяла про цю мить, але тепер її пронизав біль. Що, як Біллі купив обручку, бо знав, що з ним станеться щось лихе? На очах Марлен забриніли сльози, але дівчина постаралася приховати свої почуття. Байдуже, що Біллі накоїв і що на нього чекає далі. Вона однаково його не покине.

20 січня 1975 року Марлен написала у щоденнику: «Я заручена! Оце так несподіванка!»

Наступного дня Денні заарештували.

Його заштовхали до поліцейського фургону й відвезли до в’язниці округу Ферфілд. Там хлопцеві зачитали права й почали допитувати. Денні не мав уявлення, чого від нього хочуть.

Допит тривав не одну годину. Поступово Денні зв’язав докупи все, що почув від слідчих, і почав розуміти, у чому річ. Якогось Вейна Лафта спіймали на водінні в нетверезому стані. У поліції той розговорився й заявив, що Мілліган і Рой Бейлі пограбували аптеку.

Денні отетеріло дивився на слідчих. Вони хотіли витиснути з нього добровільне зізнання. Щоразу, як слідчі про щось запитували, у Денні в голові лунав Алленів голос, який підказував відповіді. Коли допит закінчився, Денні попросили підписати протокол. Зосереджено вистромивши кінчик язика й сильно надавлюючи олівцем на папір, Денні вивів: «Вільям Стенлі Мілліган».

— Тепер мені можна додому? — запитав він.

— Якщо в тебе є десять тисяч доларів на заставу.

Денні похитав головою, і його, все ще страшенно збентеженого, відвели назад до камери.

Пізніше того дня Марлен знайшла поручителя, і той вніс за хлопця заставу. Томмі вирішив тимчасово пожити в Дороті й Дела, котрі негайно зв’язалися з Джорджем Келлнером, адвокатом, який два роки тому захищав Міллігана у справі про зґвалтування в окрузі Пікавей.

Поки готувалося судове слухання, Артур дізнався, що проти Міллігана також висувають інші звинувачення. Двоє людей, яких пограбували на придорожній стоянці, впізнали в ньому одного з нападників. 27 січня 1975 року дорожній патруль додав до переліку звинувачень численні пограбування за обтяжливих обставин, скоєні у придорожніх зонах відпочинку на території округів Ферфілд і Гокінґ.

Рівно за два роки після свого ув’язнення у Зейнсвільській колонії для неповнолітніх злочинців Мілліган загримів до в’язниці округу Ферфілд.