Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Одного ранку, впоравшись із усіма аналізами крові, Артур зійшов зі сцени, щоб спокійно поміркувати про високий відсоток хворих на серповидноклітинну анемію серед чорношкірих ув’язнених. Лі, котрому було нудно сидіти склавши руки, вигадав шкоду. Він відкрив пляшечку з екстрактом цибулі, вмочив туди ватну паличку й мазнув нею довкола окуляра мікроскопа.

— Гей, Стормі, — покликав він, простягаючи медбратові предметне скло, — лікарю Стайнберґу терміново треба знати, який тут рівень лейкоцитів. Поглянь, будь ласка, під мікроскопом.

Стормі поклав предметне скло на столик мікроскопа й навів фокус. Раптом він рвучко відсахнувся, з його очей струмками потекли сльози.

— Що таке? — невинним тоном запитав Лі. — Невже з тим зразком усе настільки сумно?

Не стримавшись, Стормі розреготався крізь сльози.

— Ах ти ж хитре стерво! Смішно тобі, засранцю, еге?

Він підійшов до раковини й промив очі.

Невдовзі після цього Лі побачив, як до лабораторії зайшов якийсь в’язень і тицьнув Стормі п’ять баксів. Стормі зняв із захаращеної полиці колбу № 11, відкоркував її й передав ув’язненому, який зробив великий ковток із горла.

— Що це було? — поцікавився Лі, коли відвідувач пішов.

— Самогон. Власноруч виготовив. Беру по п’ять баксів за ковток. Якщо приходитимуть клієнти, а мене саме не буде на місці, то можеш сам їм усе видати. Платитиму тобі за це один долар із п’яти.

Лі запевнив, що радо про все подбає.

— До речі, — продовжував Стормі, — лікар Стайнберґ звелів навести лад у шафці з ліками. Ти не міг би до цього взятися? У мене купа інших справ.

Поки Лі впорядковував ліки, Стормі взяв колбу № 11, перелив самогон до лабораторної склянки, набрав у колбу води й намастив горлечко концентратом пасльону солодко-гіркого.

— Маю сходити до лікаря Стайнберґа, — кинув він. — Наглянь тут за всім, згода?

Не минуло й десяти хвилин, як до лабораторії зайшов чорношкірий в’язень, справжній велетень, і звернувся до Лі:

— Я за номером одинадцять, друзяко. Щойно заплатив Стормі десять баксів за два ковтки. Він сказав, що ти знаєш, де товар.

Лі подав здорованеві колбу. Той швидко приклав горлечко до вуст і хильнув. Зненацька його очі вирячились, і він почав несамовито відпльовуватись і давитись.

— Ти, білодупий сучий сину! Що це за лайно ти мені підсунув?!

Здоровань химерно віддимав губи й силкувався стерти рукавом мерзенний смак.

Потім він ухопив колбу за горлечко й торохнув нею об стіл, відбивши денце. Її вміст вихлюпнувся на зелену лікарняну форму Лі.

— Я тебе зараз пошматую! — пригрозив бугай, вимахуючи тим, що лишилось від колби, — горлечком із гострими зазубреними краями.

Лі позадкував до дверей.

— Рейджене, — прошепотів він. — Агов, Рейджене.

Лі, яким оволодів панічний жах, усе чекав, що Рейджен прийде й захистить його, проте той не з’являвся. Тоді юнак прожогом вилетів за двері і дременув коридором, а чорношкірий здоровань наступав йому на п’яти.

Рейджен уже було збирався вийти на сцену, однак Артур промовив:

— Лі повинен засвоїти цей урок.

— Але ж не можу я дозволити, шчоби його порізали, — відповів Рейджен.

— Якщо він не облишить свої вибрики, — наполягав Артур, — то в майбутньому йому загрожуватимуть значно серйозніші неприємності.

Рейджен послухався поради й не втручався, хоча переляканий Лі лопотів коридором, лементуючи:

— Рейджене, де ти застряг, чорт забирай?!

Коли слов’янин відчув, що Лі вже достатньо покараний і становище стає надто небезпечним, він силоміць зіпхнув хлопця зі сцени.

Коли його переслідувач порівнявся з лікарняною каталкою, що стояла в коридорі, Рейджен різко загальмував і штурхонув її чоловікові назустріч. Велетень зіштохнувся з каталкою, полетів сторчголов і поранив руку об уламок колби.

— Все, кінетсь! — гаркнув Рейджен.

Чорношкірий схопився на ноги, трясучись од гніву. Рейджен ухопив його, турнув до рентгенкабінету й припер до стіни.

— Годі, — відкарбував слов’янин. — Вгамуйся, якшчо не хочеш, шчоби я тебе порішив.

Очі здорованя мало не вилізли з орбіт від такої несподіваної трансформації. Замість нажаханого білого хлопчини він тепер мав справу з вар’ятом із російським акцентом і скаженим поглядом. Рейджен міцно тримав чоловіка захватом ззаду, здавлюючи йому шию.

— Тсе треба припинити, — просичав слов’янин. — Розійтись і забути.

— Та добре, добре, чуваче, все в порядку.

Рейджен відпустив чорношкірого, і той позадкував.