Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Власник типографії, сивий чоловік в окулярах із товстими скельцями, якому можна було дати років із шістдесят, заперечував, що виготовив наліпки на прохання Комуністичної партії.

— Їх замовила одна друкарня з Північного Колумбуса, — пояснив він.

— Кажи адресу тсієї друкарні, — гупнув Рейджен кулаком по прилавку.

Чоловік боязко зам’явся.

— А у вас є яке-небудь посвідчення особи?

— Ні! — відрубав Рейджен.

— Тоді як мені знати, що ви не з ФБР?

Рейджен ухопив чоловіка за барки й потягнув його до себе.

— Слухай, старий, мені тілько треба довідатись, кому ти тсі наліпки одіслав.

— Навіщо?

— Бо я не можу своїх товаришів знайти, — сказав Рейджен, витягаючи пістолет. — Жени інформатсію, якшчо не хочеш мати зайву дірку в довбештсі.

Чоловік перелякано глипнув на зброю поверх окулярів.

— Та добре, добре. — Він узяв олівця й нашкрябав якусь адресу.

— Я хочу бачити офітсійний запис у касовій книзі. Для певності.

Власник крамниці вказав на реєстр замовлень, що лежав на прилавку.

— Офіційні записи там, але… але…

— Розумію, — сказав Рейджен. — Інформатсія про клієнта-комуніста не в загальній книзі. — Він знову наставив на старого зброю. — Одчиняй сейф.

— Це пограбування?

— Єдине, шчо мені від тебе треба, — тсе достовірна адреса.

Чоловік відімкнув сейф, витягнув звідти аркуш паперу й поклав на прилавок. Рейджен звірив адреси й пересвідчився, що старий його не надурив. Тоді юнак видер телефонний дріт зі стіни.

— Якшчо схочеш подзвонити клієнту і про мене попередити, доведеться тсе з телефонної будки робити.

Рейджен попрямував до машини. Він вирахував, що до друкарні десь шість із половиною кілометрів. Він цілком встигне дістатись туди, поки стариган шукатиме телефон-автомат із неушкодженими дротами.

Приїхавши на місце, Рейджен побачив звичайний житловий будинок. У вікні першого поверху виднілась невеличка вивіска з написом «ДРУКАРНЯ». Зайшовши всередину, хлопець виявив, що вся контора розмістилась у вітальні. Там стояли довгий письмовий стіл, скромний ручний друкарський верстат і мімеограф [26] Мімеограф (також відомий як ротатор) — машина, що застосовувалась для швидкого розмноження копій шляхом трафаретного друку. . Рейджен здивувався, що на стінах не красуються плакати з серпом і молотом. Усе здавалось до болю пересічним. Але, відчувши, що підлога вібрує під ногами, Рейджен здогадався: у підвалі працюють друкарські верстати.

До нього вийшов чоловік років сорока п’яти. Він був кремезної статури й носив цапину борідку.

— Карл Боторф. Чим можу вам прислужитися?

— Я хочу пратсювати на благо револютсії, — випалив Рейджен.

— І чому ж?

— Тому шчо, на мою думку, «уряд США» — тсе є синонім до слова «мафія». Робітничий клас гарує, а тсі політикани тринькають кошти на підтримку диктаторів. Я вірю в те, шчо всі люди є рівні.

— Проходьте, юначе. Поспілкуємось.

Рейджен прослідував на кухню за господарем і сів край столу.

— Ви звідкіля будете? — запитав Боторф.

— Із Югославії.

— Я так і подумав, що ви — слов’янин. Ми, звичайно, повинні будемо вас перевірити, та я не бачу причин, чому б вам не долучитись до нашої боротьби за праве діло.

— Я мрію побувати на Кубі, — поділився Рейджен. — Кастро є мій кумир. Він жменьку повстантсів зібрав серед роботяг із тсукрових плантатсій, схоронився з ними в горах і став твортсем револютсії. Тепер на Кубі рівність.

Вони ще трохи побалакали, і Боторф запросив хлопця на збори місцевого осередку Комуністичної партії, що мали відбутись того ж дня.

— Тсе буде тут? — поцікавився Рейджен.

— Ні, поблизу Вестервіля. Я поїду попереду, а ви тримайтеся за мною на своєму авто, юначе.

Той так і вчинив. Карл Боторф привів його до заможного району міста. Рейджен був розчарований. Він сподівався, що комуністи збиратимуться в ґетто.

Рейджена відрекомендували під позивним «Югослав» кільком непоказним особам, і він примостився в задньому ряду, приготувавшись слухати виступи. Та коли доповідачі почали занудно переливати з пустого в порожнє, використовуючи заяложені гасла, Рейджена почало хилити на сон. Спочатку він намагався подолати дрімоту, та врешті-решт капітулював. Якщо трішечки покуняти, вирішив Рейджен, то вже за кілька хвилин він знову зможе зосередитись на промовах. Головне, що він знайшов-таки однодумців. Він завжди хотів долучитись до народного опору й боротися проти тиранії капіталізму. Голова Рейджена сонно схилилась на груди.