Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Він передумав їхати до греблі Гувера. Вже вечоріло, а він хотів дістатись додому засвітла. Англійця не тішила перспектива вести поночі автомобіль неправильною стороною дороги.

Артура дедалі більше дратувало те, що відбувалось у житті «сім’ї». Аллена витурили з роботи в універмазі «Джей-Сі-Пенні», де той заповнював накладні й вантажив товар у фургони, тому що Девід несподівано з’явився на сцені і в’їхав на вилковому навантажувачі у сталеву колону. Томмі тинявся Ланкастером і Колумбусом, марно шукаючи нову роботу. Рейджен тепер постійно працював на Фолі, супроводжуючи кур’єрів, що перевозили зброю й наркотики. Слов’янин надто вже сильно налягав на травичку й горілку. Якось Рейджен провів чотири дні в Індіанаполісі, вистежуючи конфісковану партію зброї, й на зворотньому шляху опинився в Дайтоні. Там котрийсь із членів «сім’ї» проковтнув кінську дозу «коліс». Томмі зненацька отямився на сцені й усвідомив, що сидить за кермом автомобіля, який мчить автомагістраллю І-70. У голові Томмі паморочилось, до горла підкочувала нудота, тож він поступився місцем Девідові, котрого миттю заарештували, бо власник мотелю, біля якого спинився Томмі, поскаржився в поліцію. Девіда забрали до шпиталю, де в нього діагностували передозування й промили йому шлунок. Поліція його відпустила, бо власник мотелю вирішив не подавати проти хлопця офіційну заяву. Коли Аллен повернувся до Ланкастера, з ним залишилась Марлен. Тоді хтось із небажаних персон (судячи з бруклінського акценту, то був Філіп) примудрився наковтатись якихось червоних капсул і звалитися з повторним передозуванням. Марлен викликала бригаду невідкладної допомоги й поїхала з Мілліганом до шпиталю. Після того як хлопцю вже вдруге зробили промивання шлунку, Марлен вирішила посидіти з ним задля моральної підтримки.

Дівчина сказала, що його справи з усілякими небезпечними типами для неї не новина і їй страшно, що через них він може потрапити в біду, проте навіть якщо це станеться, вона нізащо не покине його напризволяще. Марлен діяла Артурові на нерви. Очевидно, коли вона знайшла одного з членів «сім’ї» в такому вразливому й безпорадному стані, у дівчині розцвів буйним цвітом материнський інстинкт. Артур не збирався цього терпіти.

Марлен повадилась дедалі більше часу проводити в Міллігановій квартирі. Артур мусив постійно бути насторожі, щоб вона не вивідала їхню таємницю. Разом із тим почастішали випадки провалів у часі. Артур був певен, що хтось у «сім’ї» торгує наркотиками: якось він знайшов у кишені квитанцію про внесення застави й дізнався, що одного з них заарештовували за підробку лікарських рецептів на придбання наркотичних препаратів. Він також не сумнівався, що котрийсь із членів «сім’ї» спить із Марлен.

Артур вирішив поїхати геть із Огайо. Настала пора скористатися закордонним паспортом, який Рейджен роздобув на його прохання через свої тіньові канали.

Англієць оглянув два документи, що їх Рейджен придбав через Фолі. В одному стояло ім’я Рейджена Вадасковинича, другий був виписаний на Артура Сміта. Це були або крадені паспорти, до яких потім внесли необхідні зміни, або навдивовижу майстерні підробки. Вони, безперечно, зможуть обдурити навіть дуже прискіпливе око.

Артур зателефонував до «Пан-Американ Ейрлайнз» і замовив квиток в один бік до Лондона. Потім він вигріб усі гроші, які зміг знайти на полицях, у шухлядах і поміж книжкових сторінок, і спакував речі. Він повертався додому.

Мандрівка до аеропорту Кеннеді минула без пригод, як і подальший переліт через Атлантику. На митному контролі в Гітроу Артур ледве встиг поставити сумку на стійку, як службовець уже махнув рукою, щоб той собі проходив.

У Лондоні Артур зупинився у невеличкому готелі над пабом, подумавши, що назва вулиці — Гоупвелл-плейс [28] Назва «Гоупвел» складається з англійських слів «hope» і «well» і може перекладатись як «добра надія». — може виявитись добрим знаком. Він пообідав на самоті в маленькому, проте вишуканому ресторанчику, а тоді спіймав таксі й поїхав до Букингемського палацу. Він пропустив зміну варти, але заспокоїв себе тим, що церемонію можна подивитись будь-якого іншого дня. Артур почувався мов риба у воді, гуляючи лондонськими вуличками й кидаючи перехожим фрази на зразок «Гарний видався деньок, чи не так?» або «Чудова нині погода, вам не здається?». Він вирішив, що завтра купить собі капелюх-казанок і парасолю.