Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Артур виструнчився на стільці, бадьорий, але наїжачений. Він встиг побачити лише завершальну частину Рейдженової мандрівки й зацікавлено спостерігав за тим, як слов’янин висить на хвості в іншої машини. Але тепер інтрига поступилась місцем подиву, що такий розумний хлопець, як Рейджен, може вірити в усю цю ахінею. Комунізм, хай йому грець! Артурові закортіло підвестись і втовкмачити цим пустоголовим маріонеткам, що в Радянському Союзі панує одноосібна диктатура і ніхто там навіть не думав передавати владу в руки народу. Натомість саме капіталізм подарував людству свободу мислення та створив безліч сприятливих можливостей, на які за комуністичного устрою годі було б і сподіватись. Це тільки Рейджен зі своєю суперечливою натурою цілком міг обчищати банки, жити на прибутки від наркоторгівлі та водночас не сумніватись у тому, що він бере участь у визволенні народу з ярма.

Артур звівся на ноги, обвів усіх присутніх зневажливим поглядом і рівним, позбавленим емоцій тоном відкарбував:

— Ма-яч-ня.

Усі повернулись і приголомшено вирячились на Артура, який уже прямував до виходу.

Англієць розшукав свою машину і трохи посидів на пасажирському сидінні. Він ненавидів правосторонній рух. Однак усі його спроби викликати на сцену кого-небудь, хто міг би повести авто, виявились марними.

— Буремні часи, чорти б їх ухопили! — вилаявся Артур.

Він обережно перемістився за кермо і від’їхав від бордюру, витягуючи шию, щоб краще бачити осьову лінію дороги. Весь задерев’янілий від напруження, він поповз уперед, ледве витискаючи тридцять кілометрів на годину.

Артур глипнув на вказівний знак, і йому раптом спало на думку: якщо це Санбері-роуд, то десь неподалік має бути водосховище Гувера. Він зупинився біля узбіччя, розгорнув мапу автомобільних шляхів і визначив, де зараз перебуває. Гребля Гувера [27] Мається на увазі гребля Гувера, що поблизу Вестервіля, штат Огайо. Її будівництво почалось у 1953 році, а офіційно водосховище запрацювало в 1958 році і відтоді є основним джерелом водопостачання для Колумбуса. Гребля й водосховище названі на честь братів Гуверів, які багато зробили для забезпечення міста водою, а не на честь президента Гувера. Не слід плутати греблю Гувера, що в Огайо, і славетну споруду з такою самою назвою, розташовану на кордоні штатів Аризона й Невада. , яку він планував відвідати вже хтозна-відколи, справді була поблизу.

Він чув, що коли інженерні війська побудували греблю, біля її підніжжя почав збиратись намул. Артурові не давало спокою запитання: чи не виявиться ця замулена ділянка, що аж кишить різноманітними видами мікроорганізмів, сприятливим середовищем для розмноження комарів? Якби з’ясувалось, що намул і справді перетворився на комариний розсадник, Артур міг би звернутися до місцевої влади з вимогою вжити якихось заходів. Та спершу необхідно було зібрати зразки намулу, щоб дослідити їх удома під мікроскопом. Це не епохальний науковий проект, звичайно, проте хтось же мусить до цього взятися.

Артур, поринувши в роздуми, повільно й обережно вів автомобіль, як раптом ззаду вискочила вантажівка, обігнала його, різко вильнула назад у праву смугу і вдарила авто, що їхало попереду Артура. Автомобіль врізався у відбійник і шкереберть полетів у кювет. Водій вантажівки навіть не зупинився. Артур хутко з’їхав на узбіччя, вийшов із машини і, зберігаючи спокій, почав спускатись до канави. З розтрощеного авто виповзла жінка.

— Вам не слід багато рухатись, — попередив Артур. — Дозвольте вам допомогти.

У неї була кровотеча. Щоб її спинити, Артур міцно затиснув місце поранення. Жінка задихалася. Артур побачив, що їй повибивало зуби й вона захлинається кров’ю. Відмовившись від думки зробити нещасній трахеотомію, хлопець вирішив забезпечити доступ повітрю. Понишпоривши в кишенях, Артур знайшов кулькову ручку. Він викинув стрижень, а тоді за допомогою запальнички пом’якшив пластиковий корпус ручки, зігнув його дугою і проштовхнув жінці в горло, щоб та могла дихати крізь нього. Після цього він повернув її голову набік, щоб кров не затримувалась у роті.

Побіжний огляд показав, що в жінки зламані щелепа й зап’ясток. Її бік був однією суцільною раною — Артур підозрював, що ребра теж потрощені. Певно, вона вгатилась об кермо, коли її машину вдарили ззаду.

Коли прибула «швидка», Артур поспіхом розповів водієві про обставини аварії, описав свої дії, а тоді розчинився в натовпі ґав, що починали збиратись на місці пригоди.