Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Вперше на своїй пам’яті Артур опинився серед людей, які розмовляли точнісінько як він сам. Автомобілі тут їздили правильною стороною вулиць, а постаті «боббі» вселяли почуття безпеки.

Він сходив до Тауеру й до Британського музею, після чого поїв риби з картоплею, запиваючи вечерю теплим англійським пивом. Піднімаючись того вечора до готельної кімнати, юнак пригадав улюблені фільми про Шерлока Голмса й подумки зауважив, що треба буде завтра побувати в будинку номер 221-б по Бейкер-стрит. Необхідно пересвідчитися, що помешкання підтримують у стані, гідному пам’яті славетного детектива.

Артур нарешті відчув, що він удома.

Наступного ранку Аллен прокинувся під гучне цокання настінного годинника. Він розліпив повіки, обвів поглядом кімнату й вискочив із ліжка, мов обпечений. Він був у якомусь старомодному готельному номері з металевим ліжком, візерунчастими шпалерами й потертим килимом. Це точно був не ланкастерський «Голідей-Інн». Аллен роззирнувся, шукаючи вбиральню, але в номері її не було. Хлопець натягнув штани й виглянув у коридор.

Куди це його дідько заніс? Повернувшись до кімнати, Аллен одягнувся й вирішив спуститись униз. Можливо, щось із навколишнього пейзажу підкаже йому, що це за місце. На сходах він розминувся з чолов’ягою, котрий тупав угору з тацею в руках.

— Як щодо традиційного англійського сніданку, сер? — звернувся до нього чоловік із сильним британським акцентом. — Чарівна сьогодні погода, еге ж? — додав він.

Аллен скотився сходами, вискочив на вулицю й закрутив навсібіч головою. Він побачив характерні чорні таксомотори з великими номерними знаками, вивіску пабу й автомобільний потік, що сунув не тим боком дороги.

— Трясця! Що ж це, чорт забирай, зі мною діється?! Чи ж я вже геть схибнувся?!

Аллен, розлючений, але водночас і переляканий, бігав уперед і назад, лаючись на всі боки. Перехожі витріщались на нього, та йому було байдуже. Він себе ненавидів за всі ці несподівані пробудження казна-де, за цілковиту неспроможність контролювати своє життя. Він більше так не міг. Йому хотілось померти. Аллен упав навколішки й замолотив кулаками по асфальту. З очей бризнули сльози.

Трохи оговтавшись, Аллен збагнув, що варто зараз потрапити на очі якому-небудь поліцейському, і його бігом доправлять до найближчої божевільні. Він схопився на ноги й почимчикував назад до номера. Понишпоривши у сумках, Аллен знайшов паспорт на ім’я Артура Сміта. У паспорті лежав корінець від квитка на літак до Лондона. І лише в один бік. Аллен безсило впав на ліжко. Що це Артур замислив? Навіжений засранець!

Обшукавши всі кишені, Аллен зібрав сімдесят п’ять доларів. І де йому тепер узяти грошей на дорогу додому? Зворотній квиток, певно, коштуватиме три, а то й чотири сотні зелених.

— Клятий Артур! Щоб його підняло та об землю гепнуло!

Юнак почав було збирати Артурові речі, щоб виїхати з готелю, але зненацька спинився.

— До бісової матері його шмаття. Нехай буде йому наука.

Аллен покинув багаж у номері, прихопивши тільки паспорт. Він вийшов із готелю, не заплативши, і зловив таксі.

— Відвезіть мене до міжнародного аеропорту.

— Вам до Гітроу чи до Ґетвіка?

Аллен пошарудів сторінками паспорта і глянув на корінець від квитка.

— Гітроу, — сказав він водієві.

Дорогою до аеропорту Аллен розмірковував, як йому бути. На сімдесят п’ять доларів далеко не заїдеш, але якщо поворушити звивинами й добре зіграти свою роль, то, можливо, все-таки знайдеться спосіб потрапити на літак додому. В аеропорту хлопець заплатив таксистові, а тоді влетів до терміналу, мов несамовитий.

— Боже правий! — заторохтів він. — Не знаю, як таке могло трапитись, але я не там зійшов із літака! Мене чимось обпоїли. Мої речі, квиток — усе залишилось на борту. Ніхто не попередив мене, що під час цієї стоянки не можна виходити. Певно, щось підсипали мені в їжу чи напої, бо я відключився. Прокинувшись, я пішов розім’яти ноги. Мені не сказали, що покидати літак не можна! Квитки, дорожні чеки — все тепер пропало!

Охоронець спробував заспокоїти Аллена й привів його до стійки паспортного контролю.

— Я не там зійшов із літака! — не вгавав юнак. — Я летів транзитом до Парижа, але помилково вийшов тут! Я був геть не при собі: очевидно, щось підмішали в мій напій. Це все провина авіаперевізника. Мій багаж залишився на борту. В мене при собі всього кілька доларів. Як мені тепер повернутись до Сполучених Штатів? Господи, я тут застряг! Мені не вистачить грошей на квиток додому! Послухайте, я ж не волоцюга, який намагається прослизнути на літак задарма. Який мені зиск розводити таку катавасію заради одного-єдиного дня в Лондоні? Просто допоможіть мені повернутись додому.