Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Артур звинуватив у всьому Марлен і наполіг, що цим стосункам необхідно покласти край. У Томмі обірвалося щось усередині. Він хотів було посперечатись, але побоявся. Ану ж Артур здогадається, що він закохався в Марлен? Томмі усвідомлював, що й так декілька разів мало не перетнув межу дозволеного і був на волосину від того, щоб поповнити лави небажаних персон. Раптом він почув Адаланин голос.

— Це несправедливо, — сказала вона.

— Мої рішення завжди справедливі, — заперечив Артур.

— Ти не маєш права нав’язувати нам свої правила і розривати всі ті ниточки дружби, прихильності й любові, що пов’язують нас із зовнішнім світом.

«А вона має рацію», — подумав Томмі, проте не наважився сказати це вголос.

— Марлен придушує наші таланти, — заявив Артур. — Вона постійно нам чимось дорікає, гає наш час на безглузді перепалки й не дає нам зосередитись на підвищенні нашого інтелектуального рівня.

— А я вважаю, що не можна її проганяти, — стояла на своєму Адалана. — Ми їй не байдужі.

— Ой, на Бога! — вигукнув Артур. — Томмі й Аллен і досі працюють на триклятій фабриці! Я розраховував, що вони там пробудуть кілька місяців, не більше. Ця робота мала бути всього лише сходинкою до пристойної відповідальної посади, що дозволила б їм проявити свої здібності та збагатити досвід. Але ж ні, більше ніхто не переймається розвитком свого інтелекту!

— Що, по-твоєму, важливіше: інтелект чи нормальні людські почуття? Хоча дарма я питаю, адже ти ж навіть не знаєш, що таке почуття. Я готова припустити, що можна стати надзвичайно успішною і видатною людиною, задушивши в собі всі емоції й керуючись у житті самою лише логікою, та при цьому ти будеш страшенно самотнім. Жодній живій душі до тебе не буде діла.

— Марлен повинна піти, і крапка, — відкарбував Артур, вирішивши, що й так достатньо довго принижував себе суперечкою з Адаланою. — Мені байдуже, хто це на себе візьме, але стосунки з нею необхідно розірвати.

Згодом Марлен розповіла про події того вечора, коли вони з Мілліганом уперше розбіглись. Вони сварились. Біллі поводився дивно, і дівчина вирішила, що це через наркотики. Він простягнувся на підлозі, гніваючись на неї, хоча вона й гадки не мала, за що. При ньому був пістолет. Біллі обертав його на пальці, деколи приставляючи дуло собі до скроні.

Юнак ніколи не націлював зброю на Марлен, тож за себе вона не хвилювалась, але боялася, що він може заподіяти шкоду собі самому. Він довго не зводив очей із нічника, якого колись був придбав, а тоді зненацька схопився на ноги й вистрілив. Світильник вибухнув, а в стіні з’явився кульовий отвір.

Мілліган поклав пістолет на стійку домашнього бару. Щойно юнак відвернувся, Марлен ухопила зброю і чкурнула геть із квартири. Вона встигла збігти сходами вниз і застрибнути до машини, перш ніж Мілліган її наздогнав. Марлен саме від’їжджала від бордюру, коли хлопець кинувся на капот її авто, спопеляючи її лютим поглядом крізь вітрове скло й гамселячи по ньому чимось, що нагадувало викрутку. Дівчина зупинила авто, вийшла і простягнула Мілліганові пістолет. Він узяв його й повернувся в дім, не вимовивши ані слова.

Марлен поїхала додому, думаючи, що між ними все скінчено.

Того ж таки вечора Аллен заскочив до «Ґрилліз» [29] «Ґрилліз» — це італійський ресторанчик у Ланкастері, штат Огайо. Досить культовий заклад, принаймні для місцевих. Відкрився в 1958 році і працює за тією ж адресою дотепер. і замовив гарячий сандвіч «Стромболі» з собою — італійська домашня ковбаска, сир проволоне і щедра порція томатного соусу. На його очах чоловік за буфетною стійкою загорнув сандвіч, який аж парував, у фольгу і поклав до білої паперової торбинки.

Повернувшись до квартири, Аллен залишив паперовий пакуночок на кухонному столі й пішов до спальні, щоб перевдягнутись. Йому сьогодні хотілось помалювати. Він скинув черевики, пройшов до гардеробної й нахилився за домашніми капцями. Розгинаючись, Аллен гепнувся головою об полицю і рухнув на підлогу, злий і дезорієнтований. Тим часом двері гардеробної зачинились. Юнак поторсав їх, та замок заклинило.

— Чортзна-що, — промимрив Аллен.

Він рвучко підхопився на ноги і вдруге вдарився головою.

Рейджен розплющив очі й побачив, що він сидить на підлозі посеред купи черевиків і тримається за голову. Він підвівся, висадив двері й роззирнувся довкола. Він був у кепському гуморі. Ці буремні часи дедалі більше збивали його з пантелику й пригнічували. Що ж, принаймні він спекався тієї жінки.