Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Вона пішла до ванної, і Томмі провів її очима.

— От лайно, — пробурмотів він, панічно озираючись навсібіч. — Артур мене вб’є!

Він зіскочив із ліжка, натягнув джинси й нервово закрокував кімнатою, намагаючись обміркувати своє становище.

— Що це ще за краля?

Він побачив на стільці жіночу сумочку й похапцем її обнишпорив. Прочитавши на водійських правах ім’я «Марлен», Томмі запхав документ назад до сумки.

— Артуре, — зашипів він, — якщо ти мене зараз чуєш, то знай, що я до цього не причетний. Повір, я й пальцем її не торкався. Це не я порушив правила.

Він наблизився до мольберта, взяв пензля й почав додавати штрихи до пейзажу, роботу над яким розпочав раніше. Нехай Артур бачить, що він займається тим, чим належить, — розвиває свій талант.

— Мені здається, що ти любиш оте своє малювання більше, ніж мене.

Томмі зиркнув через плече й побачив, що Марлен уже вдяглась і зачісує волосся. Нічого їй не відповівши, він повернувся до роботи.

— Малювання, малювання… Ти тільки й думаєш, що про трикляте малювання. Та поговори ж зі мною, Біллі!

Згадавши, що одне з Артурових правил вимагає бути чемним із жінками, Томмі відклав пензля й сів на стілець навпроти незнайомки. Вона була прекрасна. Хоч вона була вже повністю вдягнена, кожен вигин її стрункого тіла й досі стояв у Томмі перед очима. Він іще ніколи не зображав оголеної натури, та цю дівчину намалював би залюбки. Втім, він розумів, що не зробить цього. Людей у них малював Аллен.

Томмі трохи поспілкувався з незнайомкою, милуючись її темними очима, повними вустами й лебединою шиєю. Байдуже, хто вона і що її сюди привело, — Томмі знав, що він від неї шаленіє.

Ніхто не міг зрозуміти, чому Біллі Мілліган почав частенько пропускати роботу і став таким незграбним і безголовим. Якось він поліз лагодити ланцюг над гальванічними ваннами й шубовснув прямісінько в кислотний розчин. Довелось відіслати його додому. А одного разу він просто взяв і повіявся кудись, покинувши робоче місце, тож 21 грудня 1973 року його звільнили з заводу, де він займався електрогальванізацією. Кілька днів хлопець просто стирчав удома й писав картини. Потім одного дня Рейджен згріб свій арсенал і гайнув до лісу постріляти по мішенях.

На цей час у Рейджена була вже добряча колекція зброї. На додачу до карабіна, напівавтоматичного пістолета й сміт- вессона в нього було два магнуми (один — сорок четвертого калібру, другий — мисливський, триста сімдесят п’ятий), а також гвинтівки М-14 та М-16. Та найбільше Рейджен любив свій ізраїльський пістолет-кулемет, або ж «маслянку». Той був компактний і стріляв майже безгучно. Останнім із його надбань був пістолет-кулемет Томпсона, який хлопець вважав цінним колекційним екземпляром.

Якось у розпал буремних часів Кевін попросив Ґорді Кейна познайомити його зі своїм постачальником. Кевін вирішив серйозно взятися до торгівлі наркотиками. Кейн передзвонив йому за годину й відправив його на зустріч до лісу Блеклік, що біля Рейнольдзбурґа, на східній околиці Колумбуса.

— Я йому про тебе розповів, — повідомив Кейн. — Приходь сам. Він хоче подивитись, що ти за один. Якщо ти йому сподобаєшся, то, вважай, домовленість у тебе в кишені. Звуть його Браян Фолі.

Кевін виїхав за місто, чітко дотримуючись вказівок. Йому ще не доводилось бувати в тих краях, та він прибув на місце зустрічі за десять хвилин до призначеного часу. Він припаркувався біля кульверту і став чекати, не виходячи з машини. Минуло добрих півгодини, перш ніж підкотив «мерседес», із якого вийшло двоє чоловіків. Перший був довготелесим, із віспуватим обличчям. На ньому була брунатна шкірянка. З ним був бородань середнього зросту, вбраний у костюм у тонку смужку. Хтось спостерігав за ним із заднього сидіння «мерседеса». Кевінові це не сподобалось. Він сидів за кермом, пітніючи й запитуючи себе, якого дідька він в усе це вплутався і чи не краще буде негайно поїхати геть.

Здоровило з подзьобаним обличчям нахилився до віконця й уп’явся в Кевіна поглядом. Тісна шкірянка чоловіка характерно відстовбурчувалась під лівою пахвою.

— Це ти — Мілліган?

Кевін кивнув.

— Пан Фолі хоче з тобою поговорити.

Кевін виліз із авто. Розвернувшись, він побачив, що Фолі теж виліз із заднього сидіння «мерседеса» й тепер стояв, прихилившись до дверцят машини. На вигляд він був не старшим за самого Кевіна — років із вісімнадцять чи десь близько того. Біляве волосся хлопця сягало плечей, де зливалося зі світлим пальтом із верблюжої шерсті й шаликом того самого кольору, зав’язаним у вузол на шиї.