Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Між Адаланою й Ейпріл на кухні розгорілось протистояння. Хоч Артур і передчував, що це може кепсько скінчитись, він вирішив не ставати ні на чий бік. У нього й так залишалось обмаль вільного часу на наукові дослідження й побудову планів на майбутнє, тож він намагався ігнорувати те, що в його голові, наче невпинний звуковий супровід, точилися дівчачі чвари. Коли гризня стала геть нестерпною, він запропонував, щоб Адалана взяла на себе куховарство, а Ейпріл — шиття й прання, та й по всьому.

Коли Артур побачив решту «сім’ї», струнка, чорнява й кароока Ейпріл одразу припала йому до душі. Вона була привабливішою за простувату, якусь дуже домашню Адалану, не кажучи вже про те, що була значно розумнішою. Вона практично не поступалась інтелектом Алленові й Томмі, а може, й самому Артурові. Крім того, спочатку його заінтригував бостонський акцент дівчини. Проте варто було Артуру з’ясувати, чим забита голова Ейпріл, як він миттєво втратив до неї інтерес. Дівчина була одержима думками про те, щоб замордувати і вбити Чалмера.

Вона подумки прокручувала різні сценарії. Якби можна було заманити Чалмера сюди, до будинку, вона прив’язала б його до стільця й заходилась би повільно перетворювати його тіло на вугілля за допомогою паяльної лампи. Вона вводила б Чалмеру амфетаміни, щоб той залишався притомним, і паяльна лампа спопеляла б йому палець за пальцем, на руках і ногах, водночас припікаючи рани, так що кров нічого не заляпала б. Ейпріл жадала, щоб Чалмер зазнав невимовних страждань, перші ніж потрапить до пекла.

Дівчина під’юджувала Рейджена.

— Ти мусиш убити Чалмера, — шепотіла вона на вухо слов’янину. — У тебе є зброя. Просто пристрель мерзотника.

— Я не є убивтся.

— Це буде не вбивство, а справедлива кара за все, що він накоїв.

— Я не є вершитель закону. Визначати кару — тсе є справа суддів. Я свою силу тілько на те використовую, шчоби малечу й жіночок захишчати.

— Але ж я і є жінка.

— Ти є хвора на голову жінка.

— Тобі треба буде тільки взяти оту твою рушницю й причаїтись на пагорбі, що навпроти будинку, де Чалмер живе зі своєю новою дружиною. Ти скосиш його здалеку, і жодна жива душа ніколи не довідається, хто це зробив.

— Тсе надто далеко. Мій карабін без оптичного притсілу, і в нас нема грошей на такі тсятськи.

— Ти ж винахідливий, Рейджене, — нашіптувала Ейпріл. — У нас є телескоп. Ти можеш якось присобачити його до карабіна й намітити на лінзі перехрестя прицілу.

Рейджен відмахнувся від неї.

Проте Ейпріл не вгавала. Вона безперестанку нагадувала Рейджену про все, що Чалмер колись виробляв, особливо з діточками. Знаючи, як Рейджен обожнює Крістін, Ейпріл навмисно весь час торочила про те, скільки кривди Чалмер заподіяв дівчинці.

— Я тсе зроблю, — нарешті не витримав Рейджен.

Він висмикнув із голови дві волосинки й, намочивши їх, акуратно приліпив хрест-навхрест до лінзи окуляра. Потім він піднявся на дах, обрав на землі невеличку темну плямку й постріляв по ній із пугача, використовуючи саморобний приціл. Коли Рейджен переконався, що приціл вийшов достатньо точним, він закріпив волосинки в цьому положенні клеєм, приладнав свій витвір до карабіна й подався випробовувати його в лісі. Тепер він міг порішити Чалмера з пагорба, що бовванів навпроти будинку.

Наступного ранку, за годину до того, як Чалмер зазвичай вирушав на роботу (він працював виконробом у Колумбусі), Рейджен припаркував автомобіль неподалік його дому і шмигнув у перелісок навпроти. Сховавшись за стовбуром дерева, він став чекати на ту мить, коли Чалмер з’явиться на порозі. Рейдженова зброя вже була націлена на двері, з яких Чалмер мав вийти, щоб дістатись до своєї машини.

— Не роби цього, — сказав Артур уголос.

— Тсей чоловік померти мусить, — відповів Рейджен.

— Його вбивство не підпадає під категорію вчинків, конче необхідних для виживання.

— Зате підпадає під захист жінотства й малечі. Він завдавав болю діточкам і заплатить за тсе життям.

Артур, знаючи, що з Рейдженом сперечатися марно, підвів Крістін до краю світляної плями на сцені й показав дівчинці, що збирається скоїти її друг. Вона ридма заридала, затупала ніжками і благала Рейджена «не робити каку».

Рейджен зціпив зуби. Чалмер саме виходив із будинку. Простягнувши руку, Рейджен від’єднав обойму. Спіймавши Чалмера в приціл уже не зарядженого карабіна, хлопець натиснув на курок. Після цього він закинув карабін на плече, повернувся до машини й поїхав додому.