Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Дізнавшись про Семюелеві вибрики, Артур страшенно обурився. Семюель повинен був розуміти, що продає полотна, які надзвичайно багато означають для їхніх творців. Ті картини були глибоко інтимними й ніколи не призначалися для чужих очей. Артур звелів Томмі знайти улюблену скульптуру Семюеля — гіпсову Венеру, закутану в складчасті шати й оточену купідонами.

— Знищ її, — наказав Артур.

Томмі виніс Венеру на заднє подвір’я й розгатив на друзки молотком.

— За свій тяжкий переступ — торгівлю чужими витворами мистецтва — Семюель негайно переходить до розряду небажаних персон. Йому віднині й навіки забороняється виходити на сцену, — проголосив Артур.

Семюель почав сперечатися. Він сказав Артурові, що його не можна спроваджувати, бо ж він єдиний з усіх вірує в Бога.

— Бог — це вигадка тих, кого лякає невідомість, — відкарбував Артур. — Люди поклоняються таким постатям, як Ісус Христос, бо страшаться того, що може статися з ними після смерті.

— Твоя правда, — відповів Семюель. — Але подумай сам: хіба є щось погане в тому, щоб трішки перестрахуватись? Ану ж після смерті ми виявимо, що Бог таки існує? Чи не ліпше буде, якщо бодай котрийсь із нас у Нього віруватиме? Таким чином хоча б хтось один матиме змогу відкрити нашій душі дорогу до Раю.

— Це коли припустити, що є така річ, як душа, — відказав Артур.

— Навіщо ж похапцем спалювати за собою мости? Чому б не дати мені другий шанс?

— Правила є правила, — відрубав Артур. — Моє рішення незмінне. Шостого жовтня буде найважливіше свято для людей твого віросповідання — Йом Кіпур. Можеш вийти на сцену, щоб попостувати на свій День Спокути, проте надалі щоб і духу твого на сцені не було.

Згодом Артур зізнався Томмі, що він дав маху, коли ухвалив таке рішення спересердя. Оскільки він ніяк не може знати напевно, що Бога не існує, не варто було ось так згарячу проганяти єдину серед них релігійну людину.

— Ти ж можеш усе виправити, — запропонував Томмі. — Скажи, що ти передумав і дозволяєш Семюелю іноді з’являтись на сцені.

— Допоки я контролюю свідомість, — відповів Артур, — такому не бувати. Я визнаю`, що припустився помилки, дозволивши емоціям узяти наді мною гору. Але якщо вже я щось вирішив, то не відступлюсь.

Думки про Рай і пекло непокоїли Томмі. Він упіймав себе на тому, що знову і знову прокручує їх у голові. Якщо він загримить до пекла, запитував себе Томмі, чи можливо буде якимось чином звідтіля вислизнути?

За кілька днів Аллен наштовхнувся в середмісті на хлопця, із яким учився в школі. Він пригадав, що Баррі Гарт був другом котрогось із його знайомих. Нині Баррі відростив довгу чуприну і скидався на гіпі. Він запросив Аллена до себе додому — випити пива й побалакати.

Він мешкав у просторій, але занедбаній квартирі. Поки Аллен і Баррі сиділи й розмовляли на кухні, якісь типи то приходили, то зникали. В Аллена склалося таке враження, що тут щедро приторговують наркотиками. Коли він підвівся, збираючись іти, Гарт сказав, що планує в суботу закотити вечірку, де збереться чималий натовп. Він запросив і Аллена.

Той погодився. Це була чудова нагода виконати Артурову вказівку й частіше бувати на людях.

Та коли Аллен суботнього вечора приїхав до квартири Гарта, побачене йому не сподобалось. Там був мовби якийсь наркопритон. Люди цмулили алкоголь, смалили травичку й ковтали пігулки. На думку Аллена, більшість присутніх поводились, наче йолопи. Він вирішив, що не затримається тут надовго. Вип’є пляшку пива й піде. Проте вже за кілька хвилин йому стало так нестерпно, що він зійшов зі сцени.

Артур озирнувся, побачив, що діється навкруги, і сповнився відрази, та все ж вирішив залишитись і поспостерігати за цим стадом бидла. Йому було цікаво подивитись, як різні види наркотиків роблять із людей справжнісіньких телепнів: від алкоголю стають задерикуватими, від коноплі знай собі гигочуть, від амфетамінів поринають у транс, від ЛСД втрачають координацію. Ціле польове дослідження з наслідків зловживання наркотичними речовинами, подумав Артур.

Юнак помітив, що одна молода пара сидить осторонь від усіх, як і він сам. Дівчина була високою і стрункою, мала довге чорняве волосся, пухкі губи й очі з поволокою. Вона час від часу зиркала на Артура, і той відчував, що скоро вона з ним заговорить. Його дратувала сама думка про це.

Однак першим до Артура звернувся її супутник.

— Часто буваєш на вечірках у Гарта? — запитав молодик.