Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Томмі розповів Стюартові, що після повернення з колонії не хоче жити вдома. З Делом під боком це буде вже зовсім не те. І тоді Стюарт запропонував удвох винайняти квартирку.

— Ти це серйозно? — перепитав Томмі.

— Я розмовляв про це з Делом, — сказав Стюарт, — і він вважає, що це чудова ідея. Мабуть сподівається, що ми наглянемо один за одним.

Однак за кілька тижнів до звільнення із Зейнсвільської колонії Томмі дізнався, що Дороті не приїде до нього на чергові відвідини.

5 серпня 1973 року Стюарт Мур ганяв на мотоциклі вулицями Серклвіля. Завернувши на значній швидкості за ріг, хлопець врізався в катер, який перевозили на причепі. Від зіткнення бензобаки мотоцикла й катера вибухнули. Стюарт загинув на місці.

Ця звістка стала для Томмі ударом. Стюарта, його безстрашного, завжди усміхненого друга, який збирався підкорити весь світ, навіки поглинуло полум’я. Томмі не міг цього витримати. Він більше не хотів бути на сцені. На його місце прийшов Девід, аби пережити агонію Стюарта і виплакати сльози Томмі.

Через місяць після загибелі Стюарта Біллі Міллігана звільнили із Зейнсвільської колонії. Одного дня, невдовзі після повернення додому, Аллен читав у своїй кімнаті, коли до нього зайшов Дел Мур і запропонував сходити порибалити. Аллен знав, що той старається таким чином догодити Дороті. Кеті сказала, що ці двоє, певно, одружаться.

— Чом би й ні, — відповів Аллен. — Люблю риболовлю.

Дел зробив усі необхідні приготування, взяв наступного дня на роботі відгул і приїхав за Біллі.

— Яка ще риболовля? — зиркнув на нього Томмі з огидою. — Тьху, не піду я рибалити.

Коли Томмі вийшов зі своєї кімнати, Дороті почала дорікати йому тим, що в нього сім п’ятниць на тиждень. Спершу він, мовляв, обіцяє Делові порибалити з ним, а потім відкараскується. Томмі здивовано вирячився на Дороті й Дела.

— Господи, та він же мене навіть не питав, чи хочу я на ту риболовлю!

Дел вилетів із будинку, присягаючись, що зроду не зустрічав нахабнішого й безсоромнішого брехуна, ніж Біллі.

— Я більше так не можу, — звернувся Аллен до Артура, усамітнившись у своїй кімнаті. — Треба звідси виїхати. Я почуваюсь третім зайвим, коли в хаті постійно ошивається Дел.

— Згоден, — докинув Томмі. — Дороті завжди була мені мов рідна мати, але якщо вона вийде за Дела — мені тут робити нічого.

— Гаразд, — погодився Артур. — Давайте знайдемо роботу, заощадимо кілька тисяч і винаймемо собі помешкання.

Усі радо пристали на цю пропозицію.

11 вересня 1973 року Аллен влаштувався на завод, що займався електрогальванізацією металів. Робота була брудна, і платили за неї мізер. Не такою Артур уявляв собі їхню кар’єру.

Всі нудні обов’язки оператора на лінії гарячого цинкування виконував Томмі. Він пересував клітку, підвішену під стелею на рухомому ланцюгу, після чого занурював її в гальванічну ванну з кислотою для травлення металу. І так він переходив від одного квадратного резервуару до іншого. Ряд гальванічних ванн був завдовжки з доріжку в кегельбані. Занурити, зачекати, підняти, пересунути, занурити, зачекати…

Артур зневажливо пирхнув на саму думку про таку чорну роботу й зосередив увагу на інших справах. Йому треба було підготувати своїх підопічних до самостійного життя.

У Зейнсвілі він пильно спостерігав за діями тих, кому дозволяв виходити на сцену, і дійшов висновку, що головна запорука виживання в суспільстві — це самоконтроль. Без чітких норм поведінки їхнє життя обернеться на хаос, а це — небезпечно. Артур збагнув, що жорсткі правила виправного закладу насправді вплинули на весь їхній гурт позитивно. Постійне побоювання скотитися до Зони-1 чи Зони-2 змушувало навіть найбільших бунтівників опановувати себе. Необхідно буде запровадити схожу систему, коли вони почнуть жити окремо.

Артур обговорив із Рейдженом ідею розробити загальний кодекс поведінки.

— Хтось із наших зв’язався з непутящими жінками, — пояснював Артур. — І ось, маєш — ті двоє жінок із округу Пікавей нас обмовили, і ми потрапили до в’язниці за зґвалтування, до яких не маємо стосунку. Таке нізащо не повинно повторитись.

— І шчо ти пропонуєш робити, аби тсього уникнути?

Артур почав міряти кімнату кроками.

— Зазвичай я можу завадити будь-кому з наших вийти на сцену. А ще я помітив твою здатність зіштовхувати інших зі сцени, коли вони особливо вразливі — у мить переходу в зовнішній світ. Удвох ми могли б утримувати контроль над свідомістю. Я вирішив, що деяких небажаних персон слід назавжди позбавити права виходити на сцену, а решта з нас повинна буде дотримуватися певного кодексу поведінки. Ми всі — наче одна сім’я. І ми мусимо суворо дотримуватися правил. Один-єдиний переступ — і порушника буде зараховано до категорії небажаних персон.