Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

— Дякую, — сказав малий. — Я — Тоні Віто. А тебе як звуть?

Томмі подивився йому в очі.

— Можеш називати мене Біллі Мілліганом.

— А ось це — Ґорді Кейн, — вказав Тоні на кістлявого хлопця. — Він тут за торгівлю травичкою. А тебе за що загребли?

— За зґвалтування, — відповів Томмі. — Але я цього не робив.

З того, як вони вишкірились, він зрозумів, що хлопці не повірили. Що ж, чхати він на це хотів.

— А як звуть оте вайло, що до тебе присікалось? — запитав він.

— Джордан. Він із Зони-4.

— Ми з ним поквитаємося, — пообіцяв Томмі.

Томмі був на сцені майже весь час. Коли приїздила мати Біллі, він спілкувався з нею. Ця жінка подобалась Томмі, і йому було її шкода. Коли вона повідомила, що розлучилась із Чалмером, Томмі втішився.

— Він і мене кривдив, — сказав він.

— Я знаю, Біллі. Чомусь він завжди мав на тебе зуб. Але що мені було робити? Мені потрібен був дах над головою. Троє своїх дітей та ще й Чалла, котра теж мені мов рідна. Хай там як, а Чалмера більше немає. Будь хорошим хлопчиком і виконуй усе, що тобі тут велять, і скоро ти зможеш повернутись додому.

Томмі дивився, як Дороті йде, і думав, що вона — найвродливіша мати на світі. Прикро, що він їй не син. Він замислився про свою власну матір. Цікаво, якою вона була на вдачу і на обличчя?

Дін Г’юз, молодий завідувач розважальною програмою, помітив, що Мілліган тільки те й робить, що лежить і читає або витріщається скляним поглядом у простір, наче в трансі. Одного дня Г’юз сам підійшов до хлопця.

— Ти тут застряг, — почав він. — То отримай із цього якомога більше користі. Вище носа! Знайди собі справу до душі. Чим ти любиш займатися?

— Живописом, — озвався Аллен.

Наступного тижня Дін Г’юз придбав за власний кошт фарби, пензлі й полотно для Міллігана.

— Намалювати для вас що-небудь? — запитав Аллен, встановлюючи полотно сторчма на столі. — Чого б вам хотілося?

— Намалюй занедбаний сарай, — відповів Г’юз. — Із вибитими вікнами. Поруч зі старезного дерева звисає на линві гойдалка з шини. Поблизу в’ється розбита сільська дорога. І ще зроби так, аби здавалося, ніби щойно пройшла злива.

Аллен працював увесь день і цілу ніч і закінчив картину. Вранці він віддав роботу Г’юзу.

— Ого! Та це ж краса, — вразився той. — Ти міг би заробляти малюванням грубі гроші.

— Було б добре, — відповів Аллен, — бо малювати я люблю.

Г’юз розумів, що доведеться докласти зусиль, аби розворушити Міллігана й подолати його апатію. Одного суботнього ранку він узяв хлопця до парку Блу-Рок. Г’юз наглядав за ним, доки Мілліган малював. Люди підходили помилуватись на те, як він працює, і Г’юз продав декілька робіт юнака. Наступного дня він знову повів Міллігана до парку, і до недільного вечора вони вторгували за картини чотири сотні доларів.

У понеділок уранці директор колонії викликав Г’юза до свого кабінету й повідомив, що, позаяк Мілліган перебуває на утриманні держави, він не має права продавати живопис. Доведеться знайти покупців, повернути їм гроші й забрати назад полотна.

Г’юз, який не знав про цю заборону, погодився відшкодувати покупцям гроші. Перед тим як вийти за двері, він поцікавився:

— А звідки ви дізнались про торгівлю картинами?

— До нас без кінця надзвонюють люди, яким кортить придбати роботи Міллігана, — зітхнув директор.

Квітень швидко промайнув. Щойно надворі потеплішало, Крістін почала бавитись у саду. Девід ганявся за метеликами. Рейджен займався у спортзалі. Денні, котрий і досі боявся виходити на природу через те, що його колись закопали живцем, залишався в приміщенні й писав натюрморти. Тринадцятирічний Крістофер залюбки їздив верхи. Артур більшість часу проводив у бібліотеці, читаючи «Зведений правовий кодекс Огайо». Він бурчав, що залізе на коня, тільки якщо намічатиметься гра в поло. Усі вони зраділи, коли їх перевели до Зони-2.

Міллігана й Ґорді Кейна приставили до роботи в пральні, де Томмі охоче вовтузився зі старою пральною машиною та сушаркою на газовій тязі. Йому кортіло швидше перейти до Зони-3, де вечорами можна було носити свій одяг замість тюремної роби.

Одного вечора здоровило Френк Джордан припхався до пральні з цілою копицею брудної білизни.

— Я хочу, щоб до завтра все це було чистим. До мене приїдуть гості.

— Приємно це чути, — сказав Томмі, не відриваючись від своїх справ.

— Я маю на увазі, що ти повинен просто зараз усе випрати.

Томмі пропустив його слова повз вуха.