Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Френк зацідив малому в скроню так, що той скотився з ліжка й заплакав. Коли Френк посунув геть, Томмі притьмом рушив навздогін. На півдорозі до дверей він поторсав Френка за плече. Коли той розвернувся, Томмі вмазав йому з розмаху у пику, влучивши просто в носа. Френк, заточившись, гупнувся об стіну й заволав:

— Я тебе до окружної запроторю, засранцю!

Тут нагодився Кейн. Ударом ноги він підсік Френка, і той бебехнувся поміж двома ліжками. Томмі й Кейн навалились на кривдника, збиваючи його на квасне яблуко.

Рейджен спостерігав за сутичкою, бажаючи переконатись, що Томмі нічого не загрожує. Якби виникла реальна небезпека, Рейджен втрутився б. І він би не став безладно махати кулаками, дозволивши гніву себе засліпити, як це робив Томмі. Він би рухався впевнено, чітко плануючи, куди саме поцілити і які кістки розтрощити. Але це була не його бійка, і він бачив, що його допомога тут буде зайвою.

Наступного ранку Аллен вирішив, що краще буде самим усе пояснити панові Джонсу, перш ніж Френк Джордан встигне викласти йому брехливу версію подій.

— Бачите, у Віто здоровецький набряк на голові після того, як Френк ударив його без жодної на те причини, — розповідав Аллен соціальному працівникові. — Френк нахабно користується тим, що нинішня система дає йому перевагу над такими дітьми, як Віто. Як ми вже казали, наділяти такою владою малолітніх злочинців — неправильно і потенційно небезпечно.

У середу пан Джонс оголосив, що віднині тільки персонал колонії матиме право позбавляти когось балів. Ті бали, що Френк Джордан безпідставно познімав із інших дітей, будуть їм відшкодовані з рахунку самого Френка. Після цього Джордан скотився аж до Зони-1, а в Кейна, Віто й Міллігана стало достатньо балів, аби перейти до Зони-3.

Одним із плюсів перебування в Зоні-4 була можливість ненадовго з’їздити додому. Томмі з нетерпінням чекав на цю відпустку. Коли прийшов час, він спакував речі й став виглядати Дороті, котра мала за ним приїхати. Проте що більше він міркував про від’їзд, то сильніше бентежився. Йому тут почало подобатись. Але й на Спрінґ-стрит кортіло повернутися, оскільки він знав, що й духу Чалмерового там більше не буде. Тільки він, Чалла та Кеті. Нарешті вдома буде спокійно.

Дороті забрала сина, й вони рушили до Ланкастера, майже не розмовляючи дорогою. Не встигли вони увійти в дім, як на порозі з’явився чолов’яга, якого Томмі раніше і в очі не бачив. Той був дебелим і мордатим, мав груди колесом і безперестанку смалив одну цигарку за іншою.

— Біллі, це — Дел Мур, власник того боулінг-клубу в Серклвілі, де я колись співала, — пояснила Дороті. — Він залишиться на вечерю.

З того, як ці двоє дивились одне на одного, Томмі зрозумів, що між ними щось є. Холера! Минуло якихось два місяці, відколи вони здихались Чалмера, і ось, маєш. Тут уже новий бевзь отирається.

За вечерею Томмі оголосив:

— Я до Зейнсвіля не повернусь.

— Що ти таке кажеш? — схвилювалась Дороті.

— Мені те місце вже в печінках сидить.

— Це нікуди не годиться, Біллі, — втрутився Дел Мур. — Твоя мама каже, що тобі зосталось відмотати якийсь нещасний місяць.

— Не пхай носа до чужих справ.

— Біллі! — прикрикнула Дороті.

— Слухай сюди, — сказав Дел. — Я тепер друг родини, і мені не подобається, що ти завдаєш своїй матінці стільки турбот. Тобі залишилось відсидіти всього нічого. Тож або ти протримаєшся, або тобі доведеться мати справу зі мною.

Томмі втупився у тарілку й більше за вечерею не зронив ані слова.

Згодом він запитав у Кеті:

— Що це за лайдак?

— Новий мамин залицяльник.

— Хай йому грець. Він, схоже, думає, що має право вказувати мені, як поводитись. Він тут часто товчеться?

— У нього своє житло у місті, — відповіла Кеті, — тож загалом не можна сказати, що вони живуть разом. Але я не сліпа.

На наступні вихідні Томмі знову відпустили додому. Він познайомився з сином Дела Мура, Стюартом, і той одразу ж йому сподобався. Стюарт був ровесником Біллі. Він багато займався спортом, любив грати в американський футбол. Але найбільше Томмі вразило те, як він вправлявся з мотоциклом. Стюарт умів виробляти на ньому такі викрутаси, яких Томмі зроду не бачив.

Алленові Стюарт теж сподобався, а завдяки своїй силі, спритності та відчайдушній хоробрості навіть завоював повагу Рейджена. Вихідні минули так весело, що Мілліганові альтер-его вже не могли дочекатися наступних зустрічей зі своїм новим приятелем, який приймав їх такими, якими вони є, і не зважав на їхні дивацтва. Стюарт не називав жодного з них ані роззявою, ані брехуном. Томмі вирішив, що хотів би в майбутньому стати схожим на Стюарта.