Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

4 липня 1972 року вони удвох сиділи й теревенили.

— Чому ти не гуляєш із жодною з цих ціпочок? — запитав Гаррісон.

— Та якось бракує на таке часу, — відмахнувся Аллен, завовтузившись, мов на голках. Він завжди ніяковів, коли мова заходила про секс. — Мене все це не надто цікавить.

— А ти, бува, не педик?

— Ні, чорт забирай!

— Тобі сімнадцять, а тебе не цікавлять дівки?

— Слухай, у мене голова іншим зайнята, — буркнув Аллен.

— Бий мене грім! — вигукнув Гаррісон. — Ти що, ні з ким іще не спав?

— Я не бажаю це обговорювати. — Аллен, котрий нічого не знав про пригоду Філіпа у психіатричному шпиталі, зашарівся і відвернувся.

— Хочеш сказати, що ти й досі незайманий?

Аллен промовчав.

— Ну, сину мій, — протягнув Гаррісон, — це треба виправити. Покладися на Сема. Я заїду по тебе сьогодні о сьомій.

Того вечора Аллен прийняв душ, ошатно вбрався і скористався одеколоном, який належав братові Біллі. Джим відбув на військово-повітряну базу, тож одеколон найближчим часом йому не знадобиться.

Гаррісон прибув, коли й пообіцяв, і повіз Аллена на околиці міста. Вони зупинились на Брод-стрит біля закладу під назвою «Гаряча штучка», і Гаррісон сказав:

— Зажди в машині. Я скоро прийду, і в мене буде для тебе сюрприз.

Аллен остовпів, коли за кілька хвилин Гаррісон повернувся з двома знудженими на вигляд дівчатами.

— Привіт, котику, — сказала білявка, нахиляючись до вікна машини. — Мене звати Тріна, а он то — Доллі. Слухай, та ти гарненький.

Доллі, змахнувши довгою гривою чорнявого волосся, всілась на переднє пасажирське сидіння. Тріна вмостилась позаду, поруч із Алленом.

Вони поїхали за місто, весь час балакаючи і сміючись. Тріна раз по раз клала долоню Алленові на стегно чи грайливо торкалась блискавки на його штанях. Знайшовши відлюдну місцину, Гаррісон з’їхав на узбіччя.

— Ходімо, Біллі! — покликав він. — Допоможеш мені витягнути ковдри з багажника.

Коли Аллен підійшов до багажника, Гаррісон вручив йому два тоненькі пакетики зі сріблястої фольги.

— Ти ж знаєш, як цими штуками користуватися?

— Та знаю, — відповів Аллен. — Але хіба потрібно вдягати одразу два?

Гаррісон дружньо штурхнув його кулаком.

— Ну ти й жартівник. Один — для Тріни, інший — для Доллі. Я сказав їм, що ми поміняємось. Кожен із нас вжарить обох дівуль.

Аллен зазирнув до багажника і вгледів там мисливську рушницю. Він рвучко повернувся до Сема, однак той тицьнув хлопцеві до рук ковдру, взяв одну для себе і зачинив багажник. Після цього вони з Доллі зникли за деревами.

— Давай-но і ми почнемо, — запропонувала Тріна, розстібаючи пояс на Алленових штанях.

— Слухай, ти зовсім не мусиш цього робити, — сказав Аллен.

— Ну, котику, якщо ти не хочеш…

Незабаром Сем погукав Тріну, а до Аллена прийшла Доллі.

— То як? — озвалась вона.

— Що — «то як»?

— Готовий повторити?

— Як я вже сказав твоїй подрузі, ти не зобов’язана нічого робити. Ми все одно можемо бути друзями.

— Любчику, ти собі як знаєш, але особисто я не хочу розгнівати Сема. До того ж ти наче приємний хлопець. Ну та добре вже. Сем, здається, всю увагу зосередив на Тріні, тож, напевно, нічого не помітить.

Вдовольнившись, Гаррісон підійшов до багажника, витягнув із холодильника дві пляшки пива й простягнув одну Алленові.

— То як тобі дівчата? Сподобались? — запитав він.

— Нічого не було.

— Це ти не схотів чи вони закомизились?

— Я сказав їм, що вони не мусять нічого робити. Коли я буду готовий, я просто одружусь.

— От холера!

— Та годі тобі. Все гаразд, — запевнив Аллен. — Повний порядок.

— Який, в дупу, порядок?! — Сем підлетів до дівчат. — Я ж вам казав, що цей хлопець — незайманий. Вашим завданням було його розпалити!

Доллі наблизилась до машини, де стояв Гаррісон, і помітила мисливську рушницю в багажнику.

— У тебе будуть через це неприємності, друже, — зауважила вона.

— До біса. Застрибуйте до машини, ми відвеземо вас назад, — сказав Гаррісон.

— Я не сяду до тебе в машину.

— Ну то йди під три чорти!

Гаррісон хлопнув дверцятами багажника й сів за кермо.

— Їдьмо, Біллі. А ці кляті хвойди нехай пішки чешуть.

— Чому б вам не поїхати з нами? — звернувся Аллен до дівчат. — Не варто залишатися тут самим.

— Нічого, ми дістанемось назад без проблем, — відповіла Тріна. — Але вам, хлопчики, це так не минеться.

Гаррісон ревнув мотором, і Аллен сів до авто.

— Не слід залишати їх тут.

— Забудь. Це лише двійко брудних телиць.