Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Зненацька йому в око впало електронне табло на одній із будівель. На табло мерехтів напис: «5 травня, температура 20 °C». П’яте травня? Аллен витягнув із кишені портмоне і проглянув його вміст. Майже п’ятсот доларів вихідної допомоги. Посвідка про те, що його комісували, датована першим травня. Квиток на літак із Чикаго до Колумбуса, дата вильоту — також 1 травня. Що за чортівня? Виходить, він уже чотири дні вештається по Чикаго, навіть не усвідомлюючи цього! І куди поділася його сумка з речами? У шлунку в Аллена було порожнісінько. Він подивився на свій парадний синій мундир. Той був заяложений. На ліктях зяяли проріхи. На лівій руці в Аллена була невеличка подряпина.

Що ж, гаразд. Він поїсть, виспиться і вранці полетить до Колумбуса. Хлопець купив двійко гамбургерів, знайшов дешеву нічліжку й заплатив дев’ять доларів за кімнату.

Наступного ранку він зловив таксі й попросив водія відвезти його до аеропорту.

— До «ЛаҐвардії»?

Аллен похитав головою. Треба ж таке. Він і не знав, що в Чикаго є аеропорт під назвою «ЛаҐвардія».

— Ні, мені до іншого. До головного.

Дорогою до аеропорту Аллен намагався збагнути, що з ним трапилось. Він заплющив очі і спробував подумки викликати Артура, та всі зусилля виявилися марними. Із Рейдженом теж не вдалося встановити зв’язок. Отже, зрозумів Аллен, знову почалися буремні часи.

Діставшись терміналу, юнак підійшов до стійки «Юнайтед Ейрлайнз» і простягнув свій квиток.

— Коли можна буде звідсіля вилетіти? — запитав він.

Дівчина за стійкою подивилась на папірець, а тоді підняла очі на Аллена.

— У вас квиток на рейс із Чикаго до Колумбуса. Ви не можете скористатися ним, щоб вилетіти до Огайо звідси.

— Про що це ви?

— Ваш відправний пункт — Чикаго, — наголосила дівчина.

— Ну? То що не так?

Підійшов старший клерк і пробіг очима Алленів квиток. Юнак не міг зрозуміти, в чому річ.

— З вами все гаразд, моряче? — запитав клерк. — Ви не можете летіти з цим квитком із Нью-Йорка до Колумбуса.

— З Нью-Йорка? — перепитав Аллен, потираючи неголене підборіддя.

— Саме так. Це — аеропорт Кеннеді.

— Боже всемогутній!

Аллен набрав у груди повітря і заторохтів:

— Слухайте, хтось припустився великої помилки. Мене комісували, розумієте? — Аллен витягнув документи. — І хтось посадив мене не на той літак. Я мав летіти до Колумбуса. Але хтось, очевидно, підмішав мені якусь гидоту в каву, бо я геть відключився, а очуняв уже тут, у Нью-Йорку. Мої речі так і зосталися десь на літаку. Зробіть що-небудь! Зрештою, це провина авіаперевізника.

— Ми можемо поміняти квиток, але знадобиться доплата, — сказала дівчина.

— То зателефонуйте на військово-морську базу Ґрейт Лейкс. Вони зобов’язані доправити мене до Колумбуса, тож можете записати це на їхній рахунок. Згідно з уставом, військовослужбовцю, який вирушає додому, мусять забезпечити належний і безклопітний спосіб пересування. Тому просто зніміть слухавку і зв’яжіться зі штабом.

Старший клерк зміряв Аллена поглядом, а тоді промовив:

— Гаразд. Зачекайте, будь ласка, тут. Я подивлюся, чи можемо ми якось допомогти військовослужбовцю.

— Де тут у вас чоловіча вбиральня? — запитав Аллен.

Дівчина за стійкою вказала напрямок, і Аллен хутко закрокував туди.

Переконавшись, що у вбиральні, окрім нього, ані душі, Аллен ухопив рулон туалетного паперу і спересердя пожбурив його через усе приміщення.

— Чорт! Чорт! Чорт! — лютував він. — Будь воно все тричі прокляте! Скільки ж я терпітиму це лайно?!

Заспокоївшись, Аллен умився, прилизав волосся й, готуючись до розмови з клерками біля квиткової стійки, надягнув білого картуза, трохи зсунувши його набік.

— Добрі новини, — сказала йому дівчина. — Все владналось. Я видам вам новий квиток. Для вас знайшлося місце на найближчий рейс. Виліт за дві години.

У літаку до Колумбуса Аллен кисло думав про те, що він п’ять днів пробув у Нью-Йорку, а бачив лише салон таксі та інтер’єр Міжнародного аеропорту імені Джона Кеннеді. Юнак і гадки не мав, як він потрапив до Нью-Йорка, хто присвоїв увесь проведений там час і що взагалі відбувалося. Він не був певен, що ця загадка коли-небудь відкриється.

Сівши на автобус до Ланкастера, Аллен відхилився у кріслі, збираючись подрімати, і промимрив, сподіваючись, що Артур або Рейджен його чують:

— Хтось грандіозно облажався.

Аллен влаштувався до компанії «Інтерстейт Інженіринг». Його робота полягала в тому, щоб ходити від будинку до будинку, намагаючись продати людям пилососи і преси для сміття. В Аллена був добре підвішений язик, тож десь із місяць справи в нього йшли як по маслу. Весь цей час він спостерігав за тим, як його колега, Сем Гаррісон, заввиграшки заводить шури-мури з різноманітними офіціантками, секретарками і навіть клієнтками. Аллен схилявся перед його спритністю.