Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

— Вони ні в чому не винні. Я ж сам не захотів.

— Що ж, принаймні нам не довелось платити.

За чотири дні, 8 липня 1972 року, Сема Гаррісона й Аллена викликали на допит до офісу шерифа в Серклвілі. Щойно ті прибули, їх заарештували за звинуваченням у викраденні, зґвалтуванні й залякуванні вогнепальною зброєю.

Заслухавши всі факти під час попереднього розгляду справи, суддя округу Пікавей відхилив звинувачення у викраденні та встановив розмір застави — дві тисячі доларів. Дороті нашкребла двісті доларів на винагороду професійному заставодавцю [18] У США поширеним явищем є агенти-заставодавці, котрі за винагороду в 10–15 % готові внести за клієнта повну суму застави. До них часто звертаються рідні затриманих, коли не можуть самотужки зібрати достатньо грошей. й забрала сина додому.

Чалмер хотів залишити хлопця у в’язниці, проте Дороті домовилася з сестрою, що Біллі поживе у неї в Маямі, що в штаті Флорида. Він мав повернутись до призначеного на жовтень слухання в суді округу Пікавей у справах неповнолітніх.

Кеті й Чалла, залишившись удома без підтримки Біллі й Джима, почали тиснути на Дороті. Дівчатка висунули ультиматум: якщо Дороті не подасть на розлучення, вони обидві втечуть із дому. Врешті-решт жінка погодилась покинути Чалмера.

У Флориді Аллен пішов до школи й навчався добре. Він також влаштувався на роботу до крамниці лакофарбових матеріалів, господар якої був приємно вражений організаторськими здібностями хлопця. Семюель, дуже побожний єврей, дізнався, що батько Біллі теж був юдеєм. Як і решту єврейської спільноти в Маямі, Семюеля розлютило вбивство одинадцяти ізраїльських спортсменів на Олімпійських іграх у Мюнхені. У п’ятницю він пішов на нічну службу, щоб помолитися за їхні душі й за душу батька Біллі. Він також попросив Бога, щоб Аллена виправдали в суді.

20 жовтня Мілліган повернувся до округу Пікавей, і його випадок передали до Комісії штату Огайо у справах неповнолітніх. Юнака протримали у в’язниці округу Пікавей із листопада 1972 року до 16 лютого 1973 року. 14 лютого, за два дні до цієї дати, йому виповнилося вісімнадцять. І хоча за час утримання під вартою Мілліган досягнув повноліття, суддя погодився, що немає підстав судити його як дорослого. Джордж Келнер, адвокат, якого найняла Дороті, сказав судді, що незалежно від того, яким буде вирок, юнака за жодних обставин не можна відсилати додому, де панує вкрай нездорова атмосфера.

Суддя визнав Вільяма С. Міллігана винним і присудив помістити його на невизначений термін до одного з виправних закладів, що перебувають під юрисдикцією Комісії штату Огайо у справах неповнолітніх. 12 березня, того самого дня, коли Аллена забрали до колонії для малолітніх злочинців у Зейнсвілі, що в Огайо, Дороті отримала папери, які остаточно засвідчували її розлучення з Чалмером Мілліганом.

Рейджен висміяв Семюеля і сказав йому, що Бога немає.

Артур постановив, щоб у Зейнсвільській колонії на сцену виходили тільки молодшенькі. Таким чином у них буде нагода спробувати все, без чого важко уявити нормальне дитинство: походи, плавання, верхову їзду, ночівлю в наметах, різноманітні види спорту.

Дін Г’юз, довготелесий чорношкірий завідувач розважальною програмою, котрий носив зачіску «авіаносець» і цапину борідку, заслужив Артурове схвалення. Він здавався чуйним і гідним довіри молодиком. І взагалі, в колонії, схоже, було цілком безпечно.

Рейджен погодився з Артуром.

І тільки Томмі ремствував на тутешні правила. Йому було не до вподоби, що його коротко підстригли й примусили носити казенний однострій. Не тішило його й перебування в товаристві трьох десятків юних злочинців.

Чарлі Джонс, соціальний працівник, розтлумачив новоприбулим устрій виправного закладу. Колонія поділялась на чотири послідовні зони. Очікувалось, що кожного місяця хлопці прогресуватимуть від зони до зони. У будівлі, що формою нагадувала літеру Т, гуртожитки Зони-1 і Зони-2 розміщувались у лівому крилі, а Зони-3 й Зони-4 — у правому.

Зона-1 — це «дно», визнав Джонс. Постійна мішень для глузувань. До того ж там доводиться ходити стриженими ледь не наголо. Хлопцям із Зони-2 дозволяється носити довше волосся. У Зоні-3 можна у вільний від виконання щоденних обов’язків час ходити у нормальному одязі замість одностроїв. У Зоні-4 хлопці не сплять у спільній казармі, як в інших зонах, а мають окремі кімнатки. Також вони звільняються від рутинної роботи. Більшість із них користується особливою довірою персоналу. І головне — їх не змушують ходити на танці до дівчачої колонії в Сайото.