Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

— Ейпріл несповна розуму і становить загрозу для всіх нас, — оголосив Артур того дня й заборонив дівчині потикати носа на сцену.

Кевін був сам удома, коли хтось подзвонив у двері. Відчинивши, він побачив на порозі вродливу усміхнену дівчину.

— Я телефонувала Баррі Гарту, — озвалась Марлен, — і він розповів, що в тебе тут будинок. Мені було страх як приємно потеревенити з тобою на тій вечірці, тож я собі подумала: чому б не заскочити й не запитати, як у тебе справи?

Кевін уявлення не мав, хто ця дівчина і про що вона говорить, але жестом запросив її увійти.

— Справи йшли нудно, поки я не відчинив ці двері, — запевнив він.

Марлен просиділа в нього цілий вечір, розглядаючи його картини й балакаючи про спільних знайомих. Вона раділа з того, що наважилася зробити перший крок і прийти до нього додому. Дівчина відчувала, що це їх зблизило.

Коли Марлен зібралась іти, Кевін запитав, чи не завітає вона до нього ще коли-небудь. Вона відповіла, що завітає, якщо він цього хоче.

16 листопада 1973 року Міллігана офіційно зняли з обліку в Комісії штату Огайо у справах неповнолітніх. Того дня Кевін сидів у місцевому барі, аж раптом у пам’яті виринули слова, які Ґорді Кейн сказав на прощання, коли Кевін покидав Зейнсвільську колонію: «Якщо колись тобі знадобляться зв’язки в торгівлі травичкою — знайди мене».

Кевін саме так і збирався вчинити.

Ближче до вечора він поїхав у Рейнольдзбурґ, район у східній частині Колумбуса. Адреса, яку дав Кейн, привела юнака до дверей дорогого на вигляд маєтку, що займав кутову ділянку.

Ґорді Кейн і його мати зраділи приїзду Кевіна. Джулія Кейн промуркотіла своїм спокусливим хрипким голосом, що той завжди буде бажаним гостем у їхній оселі.

Коли Джулія відволіклась на приготування чаю, Кевін запитав у Ґорді, чи не міг би той позичити йому грошей на партію травички для продажу. Зараз, мовляв, у нього в кишенях вітер гуляє, але він обов’язково поверне борг.

Кейн повів його до одного свого знайомого, що жив неподалік, і той продав Кевінові травички на три з половиною сотні доларів.

— Ти вторгуєш за неї понад штуку баксів, — сказав Кейн. — Тоді й віддаси борг.

У Кейна тремтіли руки, і вигляд він мав якийсь причмелений.

— На якій наркоті ти сидиш? — поцікавився Кевін.

— На морфіні, коли вдається його дістати.

Того тижня Кевін розпродав травичку приятелям Гарта в Ланкастері й наварив на цьому сімсот доларів чистого прибутку. Повернувшись додому, Кевін закурив косяк і зателефонував Марлен.

Дівчина прийшла. Сказала, що її стривожила звістка, яку вона почула від Баррі: буцімто Біллі Мілліган тепер збуває марихуану.

— Я знаю, що роблю, — запевнив Кевін.

Він поцілував Марлен, вимкнув світло і вклав дівчину на матрац. Але щойно їхні тіла торкнулись, Адалана силою думки зігнала Кевіна зі сцени. Це було саме те, чого вона прагнула понад усе, — обійми й ласка.

Адалана знала про вимогу Артура дотримуватися целібату. Вона чула, як він попереджав усе чоловіцтво в «сім’ї», що варто їм один-єдиний раз порушити це правило — і вони стануть небажаними персонами. Проте такому добропорядному англійському джентльменові, як Артур, навіть на думку не спало поговорити про секс із нею. Особисто вона ніколи не давала згоди дотримуватись його пуританських правил. До того ж він, певно, нічого й не помітить.

Аллен прокинувся наступного ранку, нічогісінько не знаючи про події останніх днів. Він побачив у шухляді пачку грошей і занепокоївся, а спроби вийти на зв’язок із Томмі, Рейдженом, Артуром чи бодай ким-небудь, хто міг би щось пояснити, виявились марними.

Кілька друзяк Баррі Гарта заходили того дня, бажаючи купити травичку. Аллен гадки не мав, про що вони верзуть. Дехто з них кип’ятився, розмахуючи в нього перед носом банкнотами. В Аллена зажевріла підозра, що хтось із членів «сім’ї» приторговує наркотиками.

Наступного разу, як Аллен зайшов до Гарта, хтось із типів, які там ошивались, показав юнакові свій сміт-вессон тридцять восьмого калібру. Аллен запропонував чоловікові п’ятдесят баксів за пістолет, навіть не розуміючи, для якого біса він йому здався. Власник зброї погодився, та ще й трохи набоїв докинув задарма.

Аллен повернувся з пістолетом до машини й запхав його під сидіння.

Рейджен сягнув рукою у сховок і витягнув зброю. Це він навіяв Алленові бажання її купити. Рейджен не був палким шанувальником тридцять восьмого калібру — надавав перевагу дев’ятиміліметровому. Проте це все одно було вельми непогане поповнення для його арсеналу.