Станіслав Стеценко - Війни художників

— І скатертиною дорога! Час приділити увагу нашим німецьким геносе, — весело говорить п’яний Герасимов Гущенкові. Підморгує йому. — Переклади їм: мої батьки торгували худобою. Були купцями, прасолами, як їх називають у Росії, — розповідає Герасимов. — Я їм допомагав, ходив за худобою! Кидав вилами гній! Словом, з ранку до ночі колупався в лайні. І займався б цим і досі… Якби не наша сусідка — вдова, дебела тітка, яка викладала малювання в жіночій гімназії. Вона побачила, як я малював олівцем, і сказала, що в мене є здібності. І я щодня приходив і малював щось в її квартирі. Спочатку комод, вазу з квітами. Потім її саму. Спочатку одягнену, потім без одягу. Вона — як це пояснити? — звернувся він до Гущенка, — переклади, спала зі мною, коли я робив гарний малюнок. Як зі своїм чоловіком. Так усе почалося… Так я зміг вступити в художнє училище.

Гущенко перекладає, випускаючи інтимні одкровення сп’янілого Герасимова, знаючи, що той обов’язково про них пожалкує, коли протверезіє.

— Ja, ja! — дружно кивають німці. Клейст зауважує: — Це свідчення того, що в радянському, як і в німецькому, суспільстві тепер для простого люду відкриті всі шляхи! — він налягає на копченого окуня, вправно розтинаючи його виделкою і ножем.

— Наш фюрер Адольф Гітлер — сам із низів, — вставляє Шютте, який уже повністю прийшов до тями після нападу льотчика. — Він був сиротою, зростав без батьків. Довгий час жив із того, що малював і продавав краєвиди Відня. Він дуже гарний художник-аквареліст.

— Тож вип’ємо за німецьке мистецтво, — пропонує Герасимов.

— Чудовий тост! — погоджується Гущенко.

На відміну від Герасимова, Гущенко знав, що ще в 1936 році Адольф Гітлер заявив: кожен художник, який зображує небо зеленим, а траву блакитною, повинен бути стерилізований. Тоді ж фюрер доручив президентові Імперської палати образотворчих мистецтв, професорові Адольфу Ціглеру, очолити спеціальну комісію, яка провела чистку більш ніж 100 музеїв Німеччини та реквізувала всі зразки декадентського мистецтва.

А через два роки, 3 червня 1938 року, рейхстаг ухвалив постанову вилучити з музеїв та галерей всі доробки «мистецтва, що вироджується» (Vertallskunst) — роботи в стилях імпресіонізм, експресіонізм, кубізм і дадаїзм — і знищити або продати в музеї гнилих західних демократій, а кошти віддати на потреби німецьких збройних сил.

На невеликій сцені біля оркестру тим часом заспівав циганський хор, і між столами, трясучи стегнами і плечима, пішли в танок дві циганки.

— Ех, люблю жінок, — крякнув Герасимов, ляскаючи циганок по боках. — Та, на жаль, братською любов’ю. А як у вас із цим, геносе Клейст? Переклади, — попросив Гущенка.

Клейст уважно вислухав і сміючись відповів:

— О, в Німеччині нині панує культ сім’ї! Це принципова позиція керівників нашої партії та держави. Жодних позашлюбних зв’язків! Величезний розголос нещодавно отримав роман рейхсміністра пропаганди Геббельса з однією німецькою актрисою. І фюрер, і рейхсляйтер Борман, як товариші по партії, займалися цією справою. Партія засудила таку поведінку доктора Геббельса, і він вимушений був повернутися до фрау Геббельс. Коли справа стосується сім’ї, тут фюрер невблаганний! Доктор Геббельс дуже легко міг позбутися його прихильності й міністерського поста.

Герасимов невдоволено махнув рукою, підморгнув Гущенкові:

— Товаришу Гущенко, наливай! Культ сім’ї, вигадали теж… Скажіть, будь ласка. Та я загалом не про те. Є ще порох у порохівницях? Не розумієш, про що я? Ех геносе, ти ще молодий! Культ сім’ї… Дурня! Он Гущенко в Парижі часу марно не втрачав! І сім’ї його це не заважало.

Гущенко стенув плечима, не дуже розуміючи, звідки Герасимов має таку інформацію, але сумлінно переклав. Усі зареготали.

— Звідки така інформація, товаришу Герасимов? — посміхнувся й Гущенко.

— Про що? — не зрозумів Герасимов.

— Що я в Парижі часу не гаяв.

— Хіба може в Парижі бути інакше? — Герасимов поплескав Гущенка по плечу. — Прошу всіх випити! І до дна!

Клейст і Шютте закивали, що означало: так, Париж — місто розпусти і гнилої буржуазної моралі. Підняли чарки.

Публіка в ресторані вже зовсім сп’яніла. Звідусіль линув шалений гомін: сміх, вигуки, музика.

Герасимов приговорив чергову стопку і пішов у танок разом із циганками, притупував, ляскаючи себе по череву, але через кілька хвилин важко впав у крісло. Очевидно, товстому Герасимову було непросто встигати за танцівницями, та й через випите важкувато було просто триматися на ногах. Відсапавшись, він по-панібратськи поклав Гущенкові руку на передпліччя: