Станіслав Стеценко - Війни художників

— Роздягайся!

Вона повільно почала роздягатися, та він нетерпляче сам зірвав з неї одяг.

Не роздягаючись, навалився на неї. Вона спробувала стиснути ноги, та він, тримаючи за волосся, ударив її головою об дерев’яну спинку дивана, біль заполонив її свідомість. І Ліля здалася.

Не пам’ятала, коли він зник. Увійшла якась жінка і провела її в душ. Коли вона одягнулася і вийшла, все ще перебуваючи у прострації, до кімнати зайшов Саркісов. Він майже силоміць узяв її за лікоть і повів до машини. У машині на задньому сидінні лежав букет із семи розкішних червоних троянд. Саркісов сів поруч із водієм, повернувся, тицьнув їх Лілії в руки.

За півгодини зупинив автомобіль і висадив її біля будинку, де Лілія знімала кімнату, хоча вона й не сказала йому адресу. Коли Лілія увійшла до себе, годинник показував сьому вечора. Пройшло менше трьох годин після того, як вона вийшла з роботи.

Наступного дня працівник НКВС приніс їй ящик, схожий на той, в яких пошта доставляє посилки. У ящику було дві дорогі сукні й набір французької косметики.

Газета «Комуніст», 24 березня 1940 року

«Конверти з навантаженням». На надруковану під таким заголовком замітку у номері від 15 березня 1940 року начальник обласного відділення зв’язку повідомив, що факти примусового продажу разом із конвертами брошур і журналів підтвердилися. На винного накладено стягнення».

24 березня 1940 року, 5 год. 30 хв.

Москва

Микола Гущенко проснувся раптово. Від того, що за стіною, у кімнаті його сусіда — робітника з «Ленінської кузні» Семена Васильовича Гвоздикова загорланив гучномовець:

Хор виспівував «Інтернаціонал» — гімн СРСР. Пів на шосту. Подумав: вставай, «проклятьем заклейменный». Клятий Гвоздиков. Йому й на думку не спадає, що його гучномовець комусь може діяти на нерви!

Згадав свій нічний сон. Уночі Гущенкові снилося, що він у горах зустрів Сезанна. Сезанн — високий, кремезний, лисий чоловік із чорною бородою. У зім’ятому костюмі-трійці, з палітрою в руках. Стоячи на вузенькій доріжці, яка зміїлася вниз по схилу, він писав пейзаж. Стрункі тополі на фоні гірського схилу, порослого польовими квітами. Коли він побачив чоловіка з палітрою, серце його стрепенулося. Він ні на мить не сумнівався, що то Сезанн і що він його, Гущенка, добре знає.

— Привіт, Ніколя! — вигукнув Сезанн, махнувши йому рукою з пензлем, наче старому знайомому.

— Привіт, Полю. Що то за гора в тумані. Де це ми? — Гущенко наче й не був здивований, що зустрів тут Сезанна.

— Це узгір’я Лове. Ми в містечку Ексі, неподалік Парижа, — пояснив художник.

— Ага. І ти з’явився, бо хочеш повчити мене, як жити?

— Ні, навіщо? По-перше, це ти завітав до мене, а не я до тебе. А по-друге, я просто хочу тебе підтримати. Порадою. Знаю, що ти вже котрий день не береш пензля в руки.

— А ти? — відповів питанням на зауваження Гущенко.

— За життя я працював щодня. І в вихідні, і в свята. Із шостої до одинадцятої ранку. Далі обідав і працював до вечора. А потім відразу лягав спати. Зранку все знову. Працюю, обідаю, працюю, сплю. День за днем. І так багато років. Мистецтво вимагає самозречення, — він говорив і робив мазки. Один за одним. Швидкі, сильні мазки яскравими фарбами, що ніби виблискували у розсіяному світлі.

— Але ж ти ще за життя зажив популярності і встиг добряче покористуватися плодами своєї праці, — зауважив Гущенко, стоячи поряд і зазираючи Сезанну через плече.

— Ні, це не так. Мене стали помічати, коли мені вже виповнилося шістдесят. А до того я гірко бідував. Шістдесят років я працював, ні на що не сподіваючись! Місяцями не продаючи жодної роботи, — Сезанн облишив малювати. Повернувся до Гущенка і подивився йому в очі. Його зіниці палали, як дві вуглини.

Погляд пропікав Гущенка наскрізь. Він опустив очі. Ці зіниці-вуглини злякали його.

— Я так не зможу. У мене дружина і син Шурик. Я їх дуже люблю, — ледь чутно пробурмотів Гущенко. Однак був упевнений, що Сезанн його добре чує. — Я не хочу, щоб вони злидарювали, і тому йду на компроміси. Я справді займаюся якимось лайном замість того, щоб служити високому мистецтву.

— Це слабкість, Миколо. — Сезанн відвернувся і знову почав наносити сильні мазки. — Їхнє життя — то лише мить. Невже ти не розумієш, що життя людини — лише мить в історії? А ти залишишся у пам’яті мільйонів і значить — будеш жити вічно! Якщо не виявишся слабаком… Скажу тобі більше. Саме через твою слабкість їм загрожує небезпека. Більш того — тобі теж загрожує небезпека!