Станіслав Стеценко - Війни художників

І ось ще один рядок заповнено. Дружина художника Гущенка. Не обов’язково Лаврентій Павлович згадає про неї швидко. Але може згадати й завтра. Хоча завтра навряд чи. Нині він захоплений секретаркою Олександра Герасимова.

Наприкінці робочого дня старший майор Саркісов сидів у машині біля секретаріату Спілки московських художників і чатував на секретарку товариша Герасимова Лілю Гофман.

Лілія Гофман після закінчення університету два роки викладала у школі німецьку мову і літературу. Увесь педколектив вважав, що з неї вийде гарна викладачка. Розумна, начитана і, нарешті, гарна. Але не так сталося, як гадалося. Якось на виставці вона підійшла взяти автограф у відомого художника Герасимова і висловила захоплення його картиною «Виступ Й. В. Сталіна на XVI з’їзді партії».

Безпосередність, обличчя, як у ляльки, високі груди, довге русяве волосся і стрункі ніжки так запали живому класику соцреалізму в душу, що він запропонував Лілії працювати у нього секретаркою. Зарплата була удвічі вищою за вчительську, а роботи було значно менше, і вона з радістю погодилася. Так і померла, ледь народившись, в особі Лілії Гофман викладачка німецької мови і літератури.

Саркісов уже дізнався, що Лілія Гофман походить із донбаських німців з містечка Міллерове, має лише стареньку маму, не має покровителів. Тож вирішив з нею особливо не церемонитися.

Саркісов чекав, коли Герасимов піде. Герасимов пішов близько 16-ї. Рівно о 16-й годині 10 хвилин Саркісов підійшов до секретарки Лілії Гофман і попросив слідувати за ним. Навіщо? Дуже просто — її для короткої розмови запрошує товариш Берія.

Він любив під час такого запрошення дивитися в очі жертві. Ловити момент, коли в її очах з’являється страх. Чого боятися? Їх же везли не в «турму», тим більше не на розстріл. За умови вдалого розвитку подій вони могли навіть розраховувати на вдячність наркома. На гарну посаду, квартиру, якийсь подарунок. Коли нарком запрошував жінку на кілька побачень, Саркісов у своєму блокнотику починав заповнювати графу «особливі примітки»: улюблені квіти, розмір одягу, яка подобається косметика. Раптом нарком захоче зробити символічний подарунок.

Саркісов іноді навіть заздрив цим жінкам. Покрутила задницею — і може отримати якщо не все, то принаймні дуже багато. А тут доводиться з ранку до ночі крутитися, як вуж на сковороді, аби тільки нарком був задоволений. А подяка? Та будь-яка коханка Берії (з постійних, звичайно) може отримати більше за нього! Але, як кажуть, кожному своє.

Зараз він спостерігав, як в очах Лілі Гофман наростає страх. Коли вона, навіть нічого не запитавши, приречено пішла до машини, він зрозумів, що проблем із цією особою не буде. Її волю було паралізовано однією згадкою імені наркома Лаврентія Берії.

Його машина проїхала по Садовому кільцю, повернула на Качалова. Зупинилася біля височенного зеленого паркану, за яким майже ховався будинок. Він вийшов, стукнув у браму. Повз нього, опустивши очі, не пройшов — майже пробіг перехожий. Саркісов провів його важким поглядом — перехожий явно не здогадується, хто тут господар. А то перейшов би на інший бік. Крізь віконечко визирнув охоронець у синьому форменому кашкеті.

Високі металеві ворота розчинилися, пропускаючи автомобіль у двір.

Старший майор Саркісов провів Лілію коридорами, заштовхнув у якусь кімнату і зник. У другі двері відразу ввійшов Берія. Був у розстебнутому френчі й захисного кольору галіфе. Сів на диван, розкинувши руки. На губах грала посмішка, пенсне хижо виблискувало. Сказав майже беземоційно:

— Підійди.

Тремтячи всім тілом, вона наблизилася. Він простягнув руку до її обличчя, вона спробувала відхилитися, але він уже встиг зняти з неї окуляри.

— Одягаєш на себе чорт зна що! У цих окулярах ти схожа на бібліотекарку з провінційного містечка. Щоб я більше не бачив цих окулярів! І цих сірих костюмів. Купи собі гарну сукню! Така розкішна жінка не повинна ховати себе під такою похмурою тканиною.

Він притягнув її до себе, стиснув руками сідниці. Вона інстинктивно вперлася йому в груди руками. Сказала тремтячим голосом:

— Як ви можете так… поводитися! Ви ж народний комісар!

Він не відповів, обійняв її за талію і повалив на диван. Упився в губи поцілунком. Вона спробувала пручатися:

— Ви ж культурна людина! Облиште мене!

І тоді він із силою вдарив її долонею по щоці.

— Культурна людина? Роздягайся!

Вона закрила обличчя руками, але він ударив її ще раз. Тепер по другій щоці.