Станіслав Стеценко - Війни художників

Зараз вона піде навідати свого ручного снігура, який сумує у клітці в її кімнаті, а потім спробує розворушити цього суворого Аді, який засуджує її захоплення танцями.

«Спи швидше, товаришу, твоя подушка потрібна іншому», — сказав я сам собі, коли згадав, що такий плакат висів минулого року в Будинку селянина у місті Феодосії».

М. Зощенко, оповідання «Спи швидше»

Фюрер прокинувся у полоні вчорашньої ідеї. Удар по Росії! Він завжди думав про це. Але як про майбутнє. Єва наштовхнула його на думку про те, що він зможе блискавично розбити Росію, не чекаючи закінчення кампанії проти Англії.

І цілий день його не полишала думка: ударити по Росії, щоб примусити капітулювати Британію. Цього літа він, мабуть, уже запізнився. Хоча дивлячись, що про це скажуть військові. Якщо скажуть, що вже запізно, значить, тоді вермахт ударить по Росії навесні 41-го. У травні. І до вересня, а краще до серпня, бойові дії мають бути закінчені.

Кілька днів Гітлер жив на самоті зі своєю новою ідеєю. І чим більш недосяжною здавалася Англія, тим більше Гітлер думав про Росію. Він почав заводити розмову про це у найближчому колі: спочатку з Борманом, потім з Ґерінгом і Геббельсом. Цікавився їхніми думками. Не те, щоб вони для нього багато важили, просто він хотів почути всі можливі аргументи за і проти. Особливо проти. Серед аргументів за, які він наводив, було те, що з Росією все одно доведеться воювати. І Німеччина повинна перемогти. Інакше орди азіатів під керівництвом того кривавого пса Йосипа Сталіна перетворять Європу на пустелю, усі культурні пам’ятки будуть знищені.

— Росія — сильний супротивник, — наважився заперечити Геббельс. — А якщо ми програємо?

— Росія слабка, як ніколи! — із жаром почав переконувати його фюрер. — Вона не змогла поставити на коліна навіть фінів! Ми повинні перемогти! Так, буде пролито чимало крові! Але іншого виходу просто не існує! Сталін без узгодження з нами захопив Буковину. Всього за тиждень, якщо захоче, він може захопити Румунію й позбавити нас нафти. Іншого виходу, ніж бліцкриг, не існує, любий Генріху. В іншому випадку європейська цивілізація загине разом з нами. Ми повинні розбити варварів!

Потім Гітлер сказав про це керівникові генштабу Йодлю. Йодль, який щойно отримав підвищення, піднявся відразу на два генеральських звання, зібрав кілька найближчих офіцерів штабу і повідомив, що Гітлер повернув свій погляд на схід. Причому Йодль зібрав усіх в окремій кімнаті, закрив усі вікна і тільки тоді озвучив цю новину. Були присутні чотири члени штабу. Сказав, що Гітлер хоче знати консолідовану думку генерального штабу. Усі четверо були шоковані, адже тривала війна з Англією і, хоч бойові дії велися лише на воді і в повітрі, тепер нападати на Росію і воювати на два фронти було безумством! Усі штабісти висловились проти початку нової військової кампанії. Дехто навіть назвав ідею фюрера божевільною.

Але Гітлер вважав інакше, і Йодль мусив вважати так само. Він так і не наважився передати фюреру думку офіцерів генштабу. Тим більше, що Гітлер безапеляційно заявив, що війна з більшовиками обов’язково буде, то чому її не розпочати зараз? Цікаво, що Гітлер був настільки захоплений своєю ідеєю, що вирішив напасти на Радянський Союз негайно, в серпні 40-го. Але тут уже Кейтель і Йодль були категорично проти, і Гітлер погодився почекати ще один рік. Фюрер сказав, що Росія є найважливішим фактором впливу на Англію, і якщо Росія зазнає поразки, Англія здасться без бою. І непотрібною буде експедиція через Ла-Манш, а значить, війна з найпотужнішим військовим флотом світу.

24 червня 1940 року, 14 год. 37 хв.

Берлін

Гітлер кричав на свого головного інтенданта Артура Канінберга. А той, блідий, стояв, витягнувшись у стійці «струнко». Сьогодні до його звичайного вегетаріанського обіду Канінберг подав чорну ікру. Фюрер їв ікру ложкою. Йому імпонував новий незнайомий смак. Він викликав Канінберга, щоб подякувати за нову страву, і запитав, скільки це коштує. Коли Канінберг відповів, фюрер страшенно розлютився. Він доскіпливо підтримував свій імідж аскета. І щиро вважав, що утримує себе з гонорарів від друку «Майн кампф» і марок із власним профілем. Насправді ж Канінбергу видавав на утримання Гітлера гроші його особистий секретар Мартін Борман. Сума була вдесятеро більшою, ніж гадав Гітлер. Але й Борман, і Канінберг свято підтримували цю гру в аскетичне життя вождя нації.