Станіслав Стеценко - Війни художників

«Навіщо ж ти погодився? Чи, може, вирішив загладити провину за дурні жарти?» — запитує сам у себе Гущенко. Але слово не горобець.

Вони вийшли на балкон, з якого вчора дивились факельну ходу. Парад був у самому розпалі. Шум то накочувався, то стихав, наче океанські хвилі. Тротуари були заповнені натовпом. Линуть звуки маршу. Вулицею їдуть кіннотники в одязі хрестоносців. У кожного в руках пурпуровий прапор із п’ятьма золотими свастиками — однією по центру і чотирма у кутках полотнища. Кіннотників змінив піший стрій — у руках людей у коричневих мундирах квадратний червоний штандарт зі свастикою. Древка вінчали орли з розкинутими крилами.

З готелю було видно край площі перед рейсхканцелярією. Гущенко глянув на годинник — була одинадцята. І в цей момент на балконі, мабуть, з’явився Адольф Гітлер. Про це сповістив рев натовпу й істеричні вигуки тисяч горлянок: «Хайль Гітлер!» Гущенко бачив сотні піднятих догори облич. Він не бачив очей. Але був упевнений, що то витріщені у захопленні на улюбленого фюрера очі. Матері тримали на руках маленьких дітей, що тягнули руки до фюрера, батьки вели за руки дівчаток у світлих сукенках, з букетами в руках — теж для улюбленого фюрера.

На балкон долітали окремі слова виступу іменинника: «Давайте щодня, щогодини думати тільки про Німеччину, про народ, думати про державу, про нашу німецьку націю!»

Виступ був коротким і відразу продовжився парад — пішли військові. Колони пропливали повз готель і далі виходили на площу перед трибунами.

Спочатку пройшли військові з прапорами. Очевидно, то були прапороносці всіх військових з’єднань вермахту. Знову проїхали кіннотники, за ними пройшли моряки, піхотинці. Піхотинці йшли із заплічниками, ніби відразу після параду збиралися прямувати на фронт. Потім з’явилися танки й гармати.

Люди сиділи на деревах, на найвищих гілках — хлопчаки у формі гітлерюгенду — захисного кольору сорочках і чорних шортах. Із чорними галстуками на шиї, за формою трикутними, як у радянських піонерів. Хлопчаки розмахували червоними прапорцями.

Після військових пішли робітники у формі «Трудового союзу» з лопатами на плечах. «Іди вперед, сталевий німецький робітнику!» — долинуло від площі.

Гущенко і Лілія дивилися парад майже годину, але він не збирався закінчуватися. Лілію парад не дуже цікавив, і вона кілька разів виходила палити до вбиральні. У коридорі курити було заборонено — про це сповіщала жовта табличка з перекресленою цигаркою. Нарешті вона запитує Гущенка, чи не набридло йому споглядати це досить одноманітне дійство? Їхні очі зустрілися. В очах Лілії було стільки неприхованої нудьги, що Гущенко посміхнувся. Озирнувся, шукаючи поглядом когось з обслуги. Коридорний у формі готелю стояв біля сусіднього вікна. На запитання, скільки триватиме парад, відповів, що парад зазвичай триває 4–5 годин. Занадто численними є військові формування, що мають пройти перед очима улюбленого фюрера. Це взагалі — величезна честь для кожного військового.

Утім, коридорний порадив пану іноземцю дочекатися кінця, бо парад завершиться масштабним прольотом авіації. Причому як танки і гармати, так і літаки будуть найновіших зразків.

Щойно коридорний пішов, з’явився Гагарін. Від нього добряче тхнуло перегаром, він, здається, ще не зовсім протверезів і, крім того, не збирався відмовлятися від зазіхань на Лілію. Він потиснув Гущенку руку, а до Лілії поліз цілуватися. Та намагається уникнути обіймів і ховається за спину Гущенка. Штовханина триває кілька секунд, врешті-решт, Гагаріна вдається спровадити до ресторану.

Лілія починає вичитувати Гущенка за те, що той не може вгамувати Гагаріна. Він керівник делегації чи ні?

— Почекайте, ось цікаво — йде малеча, — зауважує Гущенко, не особливо зважаючи на її обурення.

Біля готелю проходила колона дітей — у сорочечках і шортах кольору хакі. У чорних галстуках і біло-червоних пов’язках зі свастиками на рукаві. Загін за загоном. Попереду кожного — кілька барабанщиків і горністів. На рукавах барабанщиків і прапорцях, причеплених до горнів, — знак, схожий на блискавку.

— Це що — німецькі піонери? — здивовано запитала Лілія.

— Щось на кшталт них. Це тут називається гітлерюгенд. Гадаю, сьогодні їх приймають у гітлерівські піонери. Як у нас на день народження Леніна.

— Тут тільки хлопчики. А де ж дівчатка?

— Ну, таких деталей я вже точно не знаю. Давайте запитаємо, — повз балкон ішла покоївка. — Фрау, — Гущенко перейшов на німецьку. — Що це за марш дітей?