Станіслав Стеценко - Війни художників

Саркісов виструнчився на порозі кабінету Берії і вдячним поглядом поїдав свого благодійника.

— Дякую вам, Лаврентію Павловичу! — в його голосі був мед і в очах — собача відданість. Так дивиться пес на господаря, облизуючи руку, яка щойно пестила його загривок.

— За що це? — здивовано блиснув пенсне з-за стосу тек в його бік Берія.

— За включення до першого спецрозподільника.

Першим називали спецрозподільник ЦК. За часів тотального дефіциту доступ до нього вирішував практично всі проблеми із забезпечення родини продуктами й одягом.

Берія, мимоволі копіюючи Сталіна, встав і повільно пройшовся кабінетом. Навіть руку заклав за полу френча точно так, як закладав хвору руку Хазяїн. Зупинився поряд із Саркісовим.

— Ти знаєш, Саркісов, влада багато до чого зобов’язує. Я за освітою технар. Але ось почав читати Вольтера. І знаєш, що він говорить? Не варто вголос говорити про милості, якими нас наділяють жінки й королі! Зрозумів? Милості жінок і королів держи в секреті! І роби вигляд, що ти живеш так само важко, як і народ, — він узяв Саркісова за металевий ґудзик на мундирі. Очевидно, цей жест мав виражати високий ступінь довіри наркома до свого помічника.

— Так точно! — погодився відданий служка.

— Це все він, — кивнув на портрет Сталіна. — Йому маєш бути вдячним. А мені доведеш свою вдячність реальними справами! Як там дружина художника?

— Нічого особливого, товаришу нарком. Звичайне життя, ніякої крамоли. Дім, робота, дитсадок.

— Ну що ж, давай мені цю вірну дружину. Увечері…

Повернувся до стола, сів. Якийсь час сидів мовчки.

— Хоча ні, не сьогодні. Я їду інспектувати… Слідкуй, щоб вона не поїхала кудись! До батьків чи родичів. Відповідаєш особисто!

— Є маленька проблема, товаришу нарком — у неї дитина. Дворічний хлопчик.

— Я не знаю… — Берія невизначено махнув рукою. — Виріши якось. Цей художник мені щось не йде з думки. Занадто багата у нього біографія! Денікінці, Берлін, Париж, Ромен Роллан, цей Синяк чи Сіньяк. Ми дуже спокійно на все це дивимося! Так, зробив великий внесок, кілька сотень креслень нової зброї. Але треба проявити комуністичну принциповість у роботі з ним! Може, він справді подвійний агент? Хоч би не накивав п’ятами! Мля… Про нього знає сам Хазяїн, і якщо щось піде не так, підвісить нас за яйця. Ти, Саркісов, своїми яйцями ще ж дорожиш? — Берія голосно заіржав.

Саркісов ввічливо хихикнув у відповідь:

— Так точно, товаришу нарком!

— Правильно робиш. Пошли людину, щоб без зайвого шуму зробила в квартирі цього художника обшук. Але так, щоб не було помітно. Візьми когось із «слідаків» у Богдана Кобулова. Там є гарні спеціалісти. Щоб про це знало якнайменше людей. Меркулову, Фітіну ні слова. Це їхня людина, вони за нього ручалися, швидше за все ми нічого не знайдемо, а тому нехай даремно не нервуються.

Марія Гущенко зайшла на пошту, щоб укинути листа й перевірити абонентську скриньку. Пошта зі скриньок у комуналці нерідко зникала, на відміну від їхньої квартири в Парижі, де під’їзд зачинявся на замок й у кожного мешканця був власний ключ. Тому найважливішу пошту вони отримували на цю поштову скриньку. Марія відкрила її крихітним ключиком. Дістала журнали. Лист із Парижа від колишньої сусідки по під’їзду й подруги Мішель Дюпре. Ще один — від Ромена Роллана. Шкода, що Гущенко поїхав. Листу від Роллана він би дуже зрадів.

Поклала листи в сумку. Вийшла на вулицю. Весняне сонце вдарило їй в обличчя, і вона інстинктивно прикрила рукою очі.

З поштою тут гірше. Вона постійно ловила себе на тому, що порівнює життя тут і життя там. Якою щасливою вона була в Парижі! Дружина відомого художника, власника ательє, яке було цілим салоном. А тепер, здавалося, все хороше було в минулому!

Але не з усім було гірше в Москві. Наприклад, з вуличною злочинністю у Парижі було гірше. У Москві не було безхатьків, майже не було п’яних — їх відразу забирала міліція на великих зелених автомобілях із заґратованими вікнами й відвозила у витверезники. Витверезників у Парижі теж не було. А от пошта зі скриньок у Парижі не зникала. Можливо, тут її крали з ящиків тому, що журнали і газети в СРСР були дефіцитом?

Вона вперше почула тут це слово — викинули дефіцит, стояти в черзі за дефіцитом. Слово було похідним від латинського «deficit» — «не вистачає».

Тут, в СРСР, на відміну від Франції, однією із найповажніших професій була професія продавця. Саме через те, що продавець мав доступ до дефіциту. Продавці дивилися на покупців зверхньо. А покупці хапали будь-що — будь-який дефіцит. А оскільки дефіцитом було майже все, то й хапали майже все. Це було дивно і незвично.