Ярослав Мельник - Маша, або Постфашизм

Здесь есть возможность читать онлайн «Ярослав Мельник - Маша, або Постфашизм» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Видавництво Старого Лева, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Маша, або Постфашизм: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Маша, або Постфашизм»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Четверте тисячоліття. Журналіст «Голосу Рейха» несподівано закохується в самку стора — істот, які мають людське тіло, але яких не вважають за людей, — і стає на шлях боротьби за право сторів називатися людьми. Але чи вдасться герою і його соратникам врятуватися від пост­фашистів? Вони втікають від переслідування в гори, де на них чекають страшні та романтичні пригоди і вічна туга за людською рівністю та свободою.
В гостросюжетному футуристичному романі відомого українського письменника стрімка інтрига й вражаючі сцени поєднані з боротьбою ідей та сильним гуманістичним пафосом. Це перший в Україні інтелектуальний трилер про витоки людської жорстокості.

Маша, або Постфашизм — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Маша, або Постфашизм», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Г. Р. Тобто ви хочете сказати, що вона в якомусь сенсі почала вірити в ідею?

В.-К. Оленін. Авжеж, тому що «ідея знайшла підтвердження». Людина безсила проти фактів. Але про який факт мова? Адже ми з ва­ми розуміємо всю абсурдність і безпідставність цієї ідеї. І, тим не менше, сама дійсність ніби підтверджує її!

Г. Р.У той час, як насправді існують зовсім інші причини того, чому в однієї людини врожай, а в іншої — неврожай...

В.-К. Оленін. Абсолютно вірно. Але це ми з вами розуміємо. А стародавня людина, переконавшись у «правильності» ідеї (яку вона до цього відкидала), починає відтепер — обличчям до ­своєї невдачі і удачі сусіда — дедалі більше вірити в цю ідею. Ще один збіг — і вона й собі візьметься «запліднювати» дерева та інші рослини.

Г. Р. Отже, ідеї ПКГ — це ті ж «ідеї-фікс»?

В.-К. Оленін. Безумовно. Ми провели психіатричне дослідження і встановили, що ідеї ці повністю узгоджуються з нашою теорією­ про «ідеї-фікс». Люди, які спершу відкинули думку про сторів-­людей як щось абсурдне, як «дитячий лепет», як явну «маячню», згодом стають, самі того не помічаючи, уважніші до своїх сторів та їх поведінки. Зустріч зі сильною енергетикою «ідеї-фікс» не минула для них безслідно. Свідомо відкидаючи її, вони, проте, дуже часто змушені боротися зі сумнівами, які в них з’являються (що свідчить про те, що ідея проникла у підсвідомість людини й активно там працює). Досить, наприклад, якого-небудь «розумного» руху з боку стора (а ми знаємо, що серед цих тварин трапляються дуже розумні і кмітливі особини — як, втім, і серед мавп, собак і корів) — і ось уже людина зупиняється в страху, якого вона ніколи раніше не знала: «А що, коли це і справді людина?» Розумієте, якщо людину налякати, що вона «людожер», то цей страх, рішуче відкинутий у першу мить як абсурдний, все ж може продовжувати жити глибоко всередині. Він, цей страх (тим більш ефективний, чим жахливіше звинувачення), і є основним ґрунтом, що забезпечує існування та розвиток «ідеї-фікс».

Г. Р. Чи зверталися до вас уже люди, хворі на подібні страхи?

В.-К. Оленін. Такі люди вже є, і, на жаль, їхня кількість стрімко зростає. Днями до нас звернулася жінка, мати п’ятьох дітей. Вона «з жахом» нам повідомила, що її «долають сумніви», ніби сторенята, що граються з її дітьми, «нічим не відрізняються від її дітей». «Жах» її полягає в тому, що, «якщо це правда», тоді «всі ми чудовиська, всі ми людоїди». У приймальному відділенні нашого Центру з нею сталася істерія. Жінка кричала: «Як я зможу тепер їх їсти? Ковбаси з людей!»

Г. Р. Але це ж дослівно фразеологія ПКГ!

В.-К. Оленін. Ви абсолютно праві. Жінка не помічає, що говорить фразами з листівок і газет цієї організації (які вона «для чогось», як вона сама зізналася, читала). У кожної «ідеї-фікс» своя мова, своя фразеологія, в якій вона, власне, і живе. Ця фразеологія відповідає цілком реальному почуттю, породжуваному «ідеєю-фікс».

Г. Р. Тобто сила «ідеї-фікс» у тому, що вона входить у людину «почуттям»?

В.-К. Оленін. Так. Саме в такий спосіб, стаючи почуттям , їй і вдається — як щось дуже «особисте» — вкоренитись у людині. Людині потім вже важко розпізнати в собі цю частину як нав’язану — як частину, яка, якщо подумати, зовсім не належить до її особистості, бо, фактично, ще вчора була їй зовсім чужою.

Г. Р. Чи можна з огляду на це стверджувати, що «ідеї-фікс» становлять велику небезпеку для суспільства?

В.-К. Оленін. Мені здається, це не викликає жодного сумніву. Проблема в іншому: як розуміння цієї небезпеки поєднати з розумінням свободи — «свободи думки та почуття», яку гарантує людині Конституція. Бо ж надзвичайна делікатність питання в тому й полягає, що, ввійшовши в людину, «ідея-фікс» стає ніби (ніби!) частиною її особистості. Тож, зазіхаючи на цю ідею, нехай і абсурдну, небезпечну, ми робимо, так виходить, замах на саму людську особистість!

Г. Р. Де ж, на вашу думку, вихід?

В.-К. Оленін. Мені здається, ми повинні в усьому ставити на перше місце священні права особистості. Як ми це, власне, і робили протягом багатьох сотень років. Хай би якими абсурдними з позиції здорового глузду видавалися ті чи ті ідеї, ми не можемо вказувати людям, що та як їм відчувати. Нехай вони вважають богом кішку або сонце. Або, якщо їм заманеться, нехай «запліднюють» дерева. Їхня віра — їхнє священне право. Однак ми повинні зробити один-єдиний виняток, що стосується тієї «ідеї-фікс», яка ставить під сумнів самі основи існування людини на Землі. Чи мають право вищі керівники Рейха, керуючись якоюсь «вірністю свободі», не діяти, а лише спостерігати за успішною роботою особливої, досі не баченої «ідеї-фікс», яка здатна — не побоюся цього слова — знищити всю нашу цивілізацію? І тут я хотів би зробити одну важливу заяву. Надзвичайно важко «заборонити» людині що-небудь відчувати, про щось думати. Але поки «ідея-фікс» не ввійшла в людину, нема потреби щось їй «забороняти». Її свобода не страждає!

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Маша, або Постфашизм»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Маша, або Постфашизм» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Маша, або Постфашизм»

Обсуждение, отзывы о книге «Маша, або Постфашизм» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.