Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

Коли знімок був готовий, весільна процесія вирушила на прогулянку вздовж берега. «Який день! — повторювали вони, крокуючи і милуючись чистим блакитним небом. — Який чудовий день!» Так вони всі разом і дійшли до редкотського «Лебедя», а там уже Марго винесла на берег столи та прикрасила їх квітами, й Маленькі Марго чекали на них із прохолодними напоями у глечиках, накритих гаптованими бісером серветками.

Події шестимісячної давнини видавалися тепер такими далекими, бо в літній день усім здається, що зиму вони бачили уві сні, або чули про неї у розповіді, а не пережили особисто. Припікало несподіване сонце. Усі відчували, як по потилиці стікає піт, і раптом стало неможливо навіть уявити мурашки від морозу. А втім, найдовший день літа — це брат-близнюк найдовшої ночі. І якщо це вже так, то одне сонцестояння неминуче викликає в пам'яті інше. Навіть якщо серед гостей були такі, хто не вбачав зв'язку між цими двома днями, Овен нагадав їм про нього особисто.

— Шість місяців тому, — сповістив він гостям, — я вирішив одружитися з Бертою. Мене надихнуло диво, яке сталося просто тут, у «Лебеді», й про яке всім вам відомо. Маю на увазі порятунок маленької Амелії Вон, яку спочатку знайшли мертвою, а потім вона ожила. Після того я відчув себе новою людиною й освідчився своїй економці, а Берта зробила мені честь, прийнявши…

Після всіх промов балачка про дівчинку поновилася. Про події, які відбулися на цьому березі у темряві та холоді, тепер говорили під лазурним небом. Можливо, завдяки сонячному світлу похмурі аспекти цієї історії відійшли на другий план, поступившись місцем простішій, радіснішій версії. Дівчинка, яку викрадачі забрали від батьків, раптом повернулася до своєї родини, ощаслививши не лише її, але й усю місцеву громаду. Добро перемогло зло, сім'я відновилася. Двоюрідна бабця одного з гравійників спробувала була бовкнути, що бачила, як та дитина лежала на березі й не відображалась у воді, але її миттєво зашикали: у такий день ніхто не хотів слухати моторошних історій. Келихи знову наповнювалися сидром, Маленькі Марго одна за одною виносили тарілки з шинкою, сиром і редискою — на весільному святкуванні вистачало веселощів, щоб утопити в них усі сумніви та похмурі думки. Шість місяців тому до «Лебедя» непрохано та грубо увірвалася чудесна історія; сьогодні ж її вичистили, випрасували і сховали назад без жодної плямки чи зморшки.

Містер Олбрайт поцілував місіс Олбрайт, яка зачервонілася, мов редиска, і рівно у полудень усі гості, як один, підвелися і пішли продовжувати святкування на ярмарку.

Між дбайливо огородженими полями Редкота затесався нерівний клаптик землі, який вважався місцем загального користування. Сьогодні на ньому були розставлені ятки всіх форм і розмірів. Деякі з них сконструювали цілком професійно, із навісами, що захищали крам від сонця; в інших випадках за прилавок правила розстелена просто на землі рогожа, на якій розклали товари. Там були різні корисні речі загального вжитку: глеки, миски та кубки; тканина; ножі й інструменти; шкіри. Але й була купа різного цікавого мотлоху, створеного для того, щоб просто хотіти його купити. Всюди продавалися кольорові стрічки, солодощі, кошенята, усілякі дрібнички. Деякі торговці розносили свій товар у кошиках. Вони блукали тут і там, і кожен із них розхвалював свій асортимент і попереджав щодо своїх колег, із яких геть усі були шахраями, що гендлювали винятково підробками, за які деруть втридорога, а вони ж зламаються, щойно ці шарлатани зникнуть із очей. Усюди було чути волинщиків і барабанщиків, натовп розважали люди-оркестри, всюди лунали любовні, хмільні та сентиментальні пісні про втрати й труднощі. Інколи пісні накладалися одна на одну, і тоді у вухах звучала негармонійна какофонія.

Містер і місіс Вон дійшли пішки від Баскот-Лодж до місця проведення ярмарку. Дитина крокувала між ними, і вони обоє тримали її за руки. Гелена була трохи роздратована — на думку Вона, через те, що слова лікаря про повернення мови до дівчинки не справдилися. Втім, його власні думки затьмарювали сьогоднішній день дужче, ніж смуток дружини.

— Ти впевнена? — спитав Ентоні Вон Гелену.

— Чому б ні?

— Чи буде вона у безпеці?

— Тепер, коли ми знаємо, що за нею стежить лише бідолашна Лілі Вайт, що їй може загрожувати?

Вон насупився.

— Але той чоловік, який напав на Риту…

— Це сталося багато місяців тому. Хто б це не був, та він не посміє нічого втнути, коли навколо так багато людей, які нас знають. Там наші фермери та прислуга. Усі з «Лебедя». Вони не дозволять і волосинці впасти з її голови.