Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

Рівень води піднявся до вершечка першого стовпчика, як це завжди буває після такого дощу. Це повторювалося щороку і тривало від одного дня до тижня. Лілі була напоготові. Втім, цього разу не було ані сердитої бурхливості, ані небезпечної вайлуватості. Вода не шуміла, не ревла і навіть не плювалася бризками на поділ її спідниці. Вона текла рівномірно та зосереджено, не звертаючи жодної уваги на Лілі та її справи.

Що скаже священник? Лілі вилила свиняче їдло до корита. Поставивши відро на землю, мало не впала поряд із ним. Ще нещодавно Лілі боялася, що він її звільнить, адже вона не вийшла на роботу через повернення Енн. Потім настав той жахливий день, коли священник питав, скільки їй років і чи давно бачила свою матір. Після того вона помила плінтуси, пересуваючи важкі меблі, вибила порох із фіранок у порожній спальні, якою ніхто ніколи не користувався, відмила стіни у вбиральні, вичистила спідній бік кухонного стола, де в куточках полюбляли гніздитися павуки, але ніщо не могло заспокоїти їй нерви. Упродовж декількох четвергів вона очікувала отримати разом із тижневою платнею ще й повідомлення про звільнення, і відчувала неймовірне полегшення щораз, коли цього не ставалося. Тепер усе склалося значно гірше. Чи дійдуть до панотця новини про її засідку у кущах навпроти човнярні Вонів?

— Що ж мені робити? — вголос забідкалася вона, поставивши інше відро на землю, а боров тим часом уже почав підбиратися до ласих шматків. — Я не знаю.

Свиноматка нашорошила вуха. Навіть у такому збентеженому стані Лілі не змогла втриматися від усмішки.

— Кумедне створіння. У тебе такий вигляд, ніби ти й справді мене розумієш!

Несподівано свиня вся затріпотіла. Спочатку затремтіли ніздрі, потім, ніби від вітру, заколихалася руда щетина на її тілі, вкрився жмурами хребет і смикнувся кінчик закрученого бубликом хвоста. Коли зійшла хвиля дрижаків, свиня уважно подивилася на неї, ніби чогось чекаючи.

Лілі витріщилася на тварину. Вона помітила, що погляд свині, який так довго був затьмареним, тепер прояснився. Маленькі очі з великими зіницями ніби наповнилися світлом.

Щось сталося і з самою Лілі. Вона відчула, що тепер не просто дивиться в очі свині, а заглядає у самісіньку їхню глибину. І там Лілі побачила…

— Ох! — скрикнула вона, і серце її пустилося шалено калатати, бо надто вже це несподіване відчуття — подивитися на щось і збагнути, що звідти на тебе дивиться інша розумна істота. Якби з її чайника раптом виліз джин, або абажур вклонився б їй у пояс, Лілі була б вражена не менше.

— Та що ж це коїться! — скрикнула вона, хапаючи ротом повітря.

Свиня невгамовно рила копитцями землю й голосно дихала — мабуть, теж хвилювалася.

— Що з тобою? Чого від мене хочеш?

Свиня трохи вгамувалася, але не зводила погляду з Лілі — втім, тепер на її писку був вираз цілковитого захоплення.

— Хочеш, щоб я поговорила з тобою? Цього хочеш?

Вона почухала свиню за вухом, і та задоволено рохнула.

— Тобі було самотньо? Це через тугу в тебе були такі тьмяні очка? Гадаю, цей вайло тобі кепська компанія. Груба тварюка. Усі чоловіки такі. І містер Вайт, і Віктор, що привіз тебе сюди, і його батько. Абсолютно всі. Втім, панотець — хороша людина…

Вона теревенила зі свинею про пастора, про його доброту та порядність, і поки розмовляла, пригадала свої проблеми.

— Не знаю, що мені робити. Хтось із них обов'язково йому розповість. Я маю на увазі не того фотографа. Його я в церкві ніколи не бачила. А от Вони чи лікарка можуть. Я ж нічого поганого не робила, та збоку це має інший вигляд… Навіть якщо вони ще не розповіли, це станеться незабаром. І що ж мені тоді робити? Якщо доведеться покинути обійстя?..

Із ока у неї витекла сльоза, і вона припинила чухання, щоб змахнути її.

Свиня співчутливо блимнула.

— Самій розповісти йому? Ну, може… Гадаю, буде краще, якщо він дізнається про це від мене. Я зможу все пояснити. Скажу, що не хотіла нікому зашкодити. Що ж, так і зроблю.

Кажете, говорити зі свинею — то якась дурня? Так воно і є. Але ж нікого поряд не було, та й свиня підказала їй гарну ідею самій розповісти все священникові. Лілі витерла обличчя рукавом.

Вона ще трохи почухала свиню за вухом, а потім сказала їй:

— Ходи, з'їж що-небудь. Бо цей торбохват тобі й крихти не залишить.

Вона прослідкувала за тим, щоб свиня занурила п'ятачок у корито. Тоді віднесла відро, переклала Вікторові гроші з видовбаного поліна до тайника в котеджі й вирушила на роботу.