Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

Йшла вздовж річки у незвичному для неї піднесеному настрої — завдяки ідеї, що їй підказала свиня. Підняла голову, відірвавши погляд від води, й аж тепер помітила, який ясний був день. Проходячи повз сад Вонів, вона не затрималася, а лише глянула у той бік. Але там нікого не було. Вигляд заростей ожини та бузини, де вона переховувалася, трохи зіпсував їй настрій, але Лілі швидко отямилася, подумки відвідавши Енн. Там, у безпеці будинку Вонів, у її сестри було таке життя, якого сама жінка ніколи не знала. Воно минало у зручностях і багатстві, в оточенні речей, які Лілі могла тільки уявляти. Вона побачила полум'я у великому комині, до вершечка повний кошик для дров, стіл із різноманітними гарячими стравами, яких вистачить на всіх, та ще й залишиться. В іншій кімнаті уявила ліжко — справжнє ліжко з м'яким матрацом і двома теплими ковдрами. Вона багато місяців в уяві прикрашала життя Енн у Баскот-Лоджі, але тепер, коли погода почала навертати на весну, їй спала на думку нова ідея. Чи не збираються Вони подарувати Енн цуценя?

Біглі терплячі та лагідні. Але у спанієлів чудові оксамитові вуха. Енн точно сподобається гладити вуха спанієля. Чи, може, тер'єр? Цуценята тер'єрів такі кумедні. Вона подумки вишикувала різних цуценят у ряд, і врешті-решт переміг тер'єр. Лілі віддала йому перевагу завдяки хвостику. Безумовно, тер'єри махають хвостами краще за інших собак. Отже, тер'єр. Вона додала цуценя до ковдр, дров'яного кошика та підбитих хутром черевичків, і їй дуже сподобалася ця нова деталь. Веселий маленький приятель, що дзявкає від задоволення, коли біжить за червоним м'ячиком, якого кидає Енн, і приносить його назад. А ще він засинає в неї на колінах. У цих фантазіях і сама Лілі була незримо присутньою: вона відганяла ос від квіток, які Енн нахилялася понюхати, відсувала колючі ожинові гілки, якщо м'ячик прилітав у кущі, затоптувала скалки, що летіли з комина на килим. Вона відвертала усі небезпеки, вправлялася з усіма ризиками, захищала від будь-яких пошкоджень. Ніщо не може зашкодити Енн, поки та перебуває у домі Вонів і за нею здалеку приглядає Лілі: життя дитини має бути лише комфортним, безпечним і радісним.

— Заходьте! А! Місіс Вайт!

Її ім'я прозвучало з його вуст наче благословення, і це додало їй рішучості. Вона поставила чайну тацю на його стіл.

— Налити вам чаю?

— Hi, — пробурмотів він неуважно, навіть не піднімаючи голови. — Я сам.

— Отче…

Він торкнувся паперу кінчиком пера і черкнув ще декілька слів на берегах аркуша, а вона, як і завжди, дивувалася його писарській спритності.

— Так, що там у вас?

Він підвів очі. А вона відчула клубок у горлі.

— Учора, коли я йшла з річки додому… Так сталося, що я зупинилася. Це було саме навпроти того місця, де сад Баскот-Лоджа виходить до ріки. На річці у човні сиділи місіс Вон та Енн.

Священник нахмурився.

— Місіс Вайт…

— Я не хотіла нікому зашкодити, — поспіхом продовжила вона, — але вони помітили, що я дивилася на них — лікарка Рита дісталася до мене човном, коли Енн і місіс Вон висадилися на берег.

— Вас поранено, місіс Вайт?

— Та ні! Це лише подряпина від куща ожини, ось і все…

Вона поправила волосся, ніби намагаючись приховати ним речовий доказ.

— Я не збиралася до них наближатися, — повторила Ділі. — Опинилася там, бо це єдина дорога до мого дому. Я нічого такого не робила. Та й просто дивитися не заборонено. Я до неї не торкнулася, навіть поряд не пройшла. Я взагалі була на іншому березі. Вона мене навіть не бачила.

— Якщо хтось і постраждав, то це ви, місіс Вайт. Я скажу Вонам, що ви не бажали нікому завдати шкоди, коли спостерігали вчора за Амелією. Дівчинку звати Амелія. Ви ж пам'ятаєте, місіс Вайт? А ви назвали її Енн.

У відповідь Лілі помовчала.

— Що ж, місіс Вайт. На сьогодні ми, здається, з цією справою впоралися.

Бесіду було закінчено. Лілі побрела до дверей. На порозі вона боязко обернулася.

Священник повернувся до своїх нотаток, і вже був підніс чашку з чаєм до губ.

— Отче?

Вона вимовила це тим напівшепотом, наче дитина, яка думає: якщо спитає щось стиха, то не відірве дорослу людину від важливої справи..

— Так?

— У неї є цуценя?

Пастор спантеличено глянув на Лілі.

— Дівчинка, яка живе у Вонів. Та, яку вони звуть Амелією.

У неї є собача, щоб із ним гратися?

— Не знаю. Навіть гадки не маю.

— Думаю, вона б хотіла мати цуценя. Маленького тер'єра. Коли побачите містера Вона, коли розповідатимете йому, що я більше не буду слідкувати за ними з того берега — може, підкажете йому?