Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

— У час літнього сонцестояння.

— Так. Розкажіть мені про дівчину, яка раніше няньчила Амелію… Що з нею сталося?

— Рубі дуже зраділа, що Амелія повернулася. Вона так довго не могла знайти роботу через зловмисний поголос.

— Казали, що Рубі замішана у викраденні. Вона ж тоді покинула будинок?

— Так, але…

Гелена відпочивала від веслування, а Рита вже втомилася і захекалася, тож вони дозволили човну дрейфувати потоком; Гелена лише трохи коригувала його курс.

— Рубі була найкращою з нянь. Вона почала працювати у нас, коли їй виповнилося шістнадцять. У неї було багато братів і сестер, тож дівчина вміла вправлятись із малюками. Та й Амелію вона любила. Треба було бачити їх разом.

— То чому ж її не було біля неї у ніч викрадення?

— Вона так і не змогла це пояснити. Тому люди й подумали, що Рубі до цього причетна. Але це дурня. Я вірю, що Рубі не скривдила б Амелію.

— У неї був залицяльник?

— Тоді — ні. Та Рубі, як більшість дівчат у її віці, мріяла про кохання. Про те, як зустріне гарного парубка, він до неї залицятиметься, вона вийде за нього заміж і створить власну сім'ю. Але до того було ще далеко. Їй цього кортіло, вона, як будь-яка розумна дівчина, відкладала гроші на майбутнє, але тоді з нею нічого такого не відбувалося.

— Може, то був таємний залицяльник? Такий собі джиґун, про якого вона не хотіла вам розповідати?

— Рубі не з таких.

— Розкажіть мені, як це сталося.

Рита слухала оповідь Гелени про ніч викрадення. Вона нервувала, повертаючись у спогадах до тих подій; часто робила паузи — щоб перевірити, чи на місці дитина, здогадалася Рита, — і коли поверталася до історії, то голос її ставав спокійнішим і впевненішим від присутності дівчинки, що несподівано повернулася нізвідки.

Коли Гелена дійшла до моменту повернення Рубі, лікарка урвала її.

— Тож вона повернулась із саду? І як пояснила свою відсутність?

— Сказала, що ходила гуляти. Поліцейські повели її до кабінету Ентоні й допитували декілька годин. Навіщо гуляла в такий мороз та ще й уночі? Навіщо виходила з дому, знаючи, що поблизу таборують річкові цигани? Вони залякували та цькували її. Вона плакала. Вони кричали на неї, та відповідь у неї була та сама. Ходила гуляти. Це вона й повторювала. Ходила гуляти без жодної причини.

— І ви їй повірили?

— Усі ми час від часу робимо щось несподіване. Хіба ніколи не зраджуємо власним звичкам і не пробуємо щось нове? У шістнадцять люди надто молоді, щоб знати все про себе, і якщо дівчині раптом закортіло погуляти проти ночі — чому б ні? У її віці я постійно була на річці, взимку і влітку. Нічого поганого у цьому немає. Якби Рубі була брехухою чи злочинницею — інша справа, але вона — чиста душа. Якщо я, мати Амелії, так кажу, то чому ж інші не можуть їй повірити?

«Тому що її вчинок потребує пояснення», — подумала Рита.

— Коли поліція забрала собі в голову, що то річкові цигани, вони одразу залишили Рубі з її нічним блуканням у спокої. Якби ж усі інші зробили так само. Бідолашна дівчинка.

По поверхні ріки вдарили краплі, й обидві жінки подивились угору. Над ними збиралися хмари.

— Може, нам краще повернутися?

Вони завагалися, але коли по воді забарабанили краплі, повернули човен до берега.

Веслувати проти течії було важко. Дощ уже не падав пробними порціями, а лив потоком, і Рита відчувала, як намокли її плечі. Краплі стікали з волосся і заливали очі. Мокрі руки боліли, і вона сконцентрувалася на тому, щоб устигати за Геленою, яка гребла б швидше, якби мала міцнішу напарницю.

Нарешті Гелена вигуком сповістила, що вони прибули на місце. Підтягнули човна ближче до пристані, і в Рити нарешті вивільнилася рука, щоб змахнути воду з обличчя. Тепер, коли знову добре бачила, вона помітила якийсь порух у кущах на протилежному березі.

— За нами стежать, — стиха попередила Гелену. — Не дивіться зараз, але в чагарнику хтось ховається. Слухайте, от що ми зробимо…

У човнярні Гелена витягла дитину з човна, і вони удвох, пригнувшись, поспіхом побігли до «Колодію». Рита повернулась у човен і завеслувала поперек ріки. Вона втомилася, тож веслувала нешвидко. Але якби хтось захотів утекти, йому треба було б вискочити зі свого сховища.

На іншому боці немає пристані, човен міг загальмувати лише в очереті. Рита продерлася крізь зарості й вибралася на берег. Вона не зважала на забруднений поділ і на те, що вимокла по коліна, а одразу попрямувала до чагарнику. Поки наближалася, кущі ворушилися — той, хто там ховався, намагався глибше забитися у своє укриття. Крізь лабіринт гілок вона побачила мокру фігуру, що припала до землі спиною до неї.