Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

На знімку розміром три на п'ять дюймів обличчя його дочки було невелике — менше навіть, ніж ніготь великого пальця тієї дівчинки, що зараз сиділа у нього на руках. У віці двох років вона була дуже схожою на себе новонароджену. Крім того, їй не вдалося висидіти потрібний час непорушно. У її нечітких рисах проглядало щось універсальне; вони цілком підходили і під обличчя дівчинки в нього на колінах, і під образ його дочки, який він так старанно намагався прибрати з очей і думок. Вочевидь, вона тоді ще й ніжками бовтала, бо на фото вони вийшли розмитими, примарними, якимись безкостими, наче у привида. На знімку її маленьке тільце було загорнуте в сукенку, що по краях розмилася майже до прозорості. Вона сховала ручки в складках одежини.

Дитина завовтузилася на його коліні, й він глянув на неї. Звідкись на її руці з'явилася схожа на воду краплинка. Вона піднесла руку до обличчя і злизала її, а потім із цікавістю поглянула на Вона.

Він плакав.

— Дурненький татко, — промовив чоловік і нахилився, щоб поцілувати її в голову, але вона ухилилася від нього й злізла на підлогу. Підійшовши до дверей, зупинилася, обернулася й простягнула йому руку. Він підійшов до неї, взяв запропоновану руку і дозволив вивести себе з будинку в сад, а потім далі, аж до ріки.

— Навіщо все це? — розмірковував Вон уголос. — Це якось має допомогти мені почуватися краще?

Вона роздивилася ріку туди й сюди, і переконавшись, що дивитися особливо нема на що, підібрала з землі міцну палицю і декілька разів потикала нею берег біля краю води. Коли їй це набридло, дівчинка передала палицю Вонові, щоб він продовжив її справу, а сама стала вибирати круглу гальку й мити у воді. Її дії наче не мали сенсу. Аж тут Вона раптом заскочила думка про те, що раніше він уже стояв тут і дивився, як Амелія миє камінчики. Невже забув, як вони декілька років тому вдвох стояли на березі, полоскали гальку й тицяли палицею у грязюку на мілководді. Він підняв голову і замислився, чи то був справжній спогад, а чи якесь чудернацьке навіювання, за допомогою якого теперішнє проектується на минуле.

Дівчинка припинила бавитися з камінням. Вона стала рачки і наблизилася до поверхні води, наче до дзеркала. Звідти на неї дивилася інша дівчинка — та, яку він добре знав.

— Амеліє!

Він спробував її схопити, але від його доторку вона зникла, а в нього намокли пальці.

Дівчинка підвелася і глянула на нього своїми мінливими очима. Вона ніби чимось переймалася.

— Хто ти? Я ж знаю, що ти — не вона. Але якщо… якщо ти — це вона… Невже я з'їжджаю з глузду?

Вона подала йому палицю і зрозумілими жестами показала, що він має викопати нею своєрідний канал. Дівчинка обкладала його камінчиками. Вона дуже прискіпливо поставилася до цього декору. Минув певний час, перш ніж дитина задовольнилася результатами своєї праці. Як він зрозумів, вона хотіла, щоб вони вдвох спостерігали за тим, що відбуватиметься. Вони дивилися, як у каналець зайшла вода, як підмила його каменисті береги, і як швидко ріка зруйнувала те, що побудували чоловік і дитина.

Вони пішли пити каву надвір, біля човнярні. Усі погодилися, що зйомка на березі ріки вийде значно цікавішою, ніж у приміщенні, тож треба максимально скористатися сухою погодою, поки є така можливість.

Щойно встановили камеру, Донт пішов готувати першу пластину.

— Поки мене не буде, подивіться інші знімки. З минулого разу.

Гелена відкинула кришку дерев'яної коробки. Всередині вона була вистелена фетром, і там лежали, кожна в своєму гніздечку, дві скляні пластини.

— О, — вигукнула Гелена, тримаючи першу пластину проти світла. — Як дивно!

— Вражає, правда? — спитала Рита. — Світло і тінь помінялися місцями.

Вона придивилася до пластини.

— Гадаю, містер Донт має рацію: ви й справді вибрали найкращі знімки. Ось це фото дещо розмите.

— Що скажеш, любий? — Гелена передала пластину містерові Вону.

Він кинув погляд на пластину, побачив там якусь пляму на місці дитини й одразу відвернувся.

— Усе гаразд? — спитала Рита.

Він кивнув.

— Випив забагато кави.

Гелена витягла з коробки іншу пластину й почала її роздивлятися.

— Вони розмиті, але не дуже: усе, що треба, можна розгледіти. Ось Амелія, це ясно видно.

У її голосі не було бентежної напруги чи прихованої істерики. Він був цілком виваженим і спокійним.

— Містер Армстронг може собі думати, що хоче, все одно у нього нічого не вийде. Але адвокат порадив нам про всяк випадок підстрахуватися.