Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

— Ви — добра людина, містере Армстронг. Я у цьому впевнена. Втім, ви маєте дещо про мене знати.

Останні слова вона вимовила майже пошепки і дуже невпевнено.

— Я знаю.

— Я не це маю на увазі, — вона вказала на пов'язку.

— І я не про це. I не про вашу ходу.

Вона глянула на нього.

— Звідки ви знаєте?

— Той чоловік працює на моїй фермі. Я здогадався.

— І ви все ще хочете взяти зі мною шлюб?

— Так.

— Але якщо?..

— Якщо буде дитина?

Вона кивнула, почервоніла й опустила очі.

— Не стидайтеся, Бесс. Вашого сорому тут немає. Весь сором нехай впаде на голову іншої людини. Якщо народиться дитина, ми будемо виховувати її і любити так само, як і інших наших дітей.

Вона підвела очі й зустрілася із його впевненим поглядом.

— Тоді, містере Армстронг, моя відповідь: так. Я буду вашою дружиною.

Вони не поцілувалися і навіть не торкнулися одне одного. Він лише попросив її попередити батька про те, що пізніше до нього заїде.

— Я йому скажу.

Армстронг поговорив із містером Меєм, який погодив шлюб.

Коли наступного ранку той молодик, від якого на фермі були самі проблеми і який завдав Бессі такого лиха, вранці заявився зі своїм звичним зухвалим виглядом на роботу, на нього вже чекав Армстронг. Він видав йому належну платню і звільнив.

— Якщо я хоч раз побачу вас у радіусі дванадцяти миль звідси, начувайтеся, — зауважив Роберт таким сповненим неприязні тоном, що молодик навіть не повірив власним вухам. Утім, вираз очей Армстронга підказав, що він саме це й має на увазі, тож замість заготовленої дошкульної відповіді той мовчки пішов, залишивши прокльони при собі.

Вони оголосили про заручини і невдовзі побралися. Та все-таки поголос пішов. Так завжди. У день весілля темношкірого фермера та його блідої калічки-нареченої церква була вщерть повна роззявляками. Звісно, справа у грошах — із цим у неї все гаразд, треба визнати, — а якщо врахувати її блакитні очі, світле волосся та струнку фігуру, то він отримав навіть більше того, на що міг сподіватися. Привітання були приправлені нещирою жалістю, і жодна душа не заздрила молодятам. У громаді склалася думка, що цим двом ґанджам шлюбного ярмарку пощастило зустріти одне одного, і кожен неодружений гість відчув полегшення: дякувати Богові, їм не треба йти аж на такі компроміси у питаннях вибору супутника життя. Краще вже бідний наймит, ніж землевласник, народжений негритоскою; краще вже праля, ніж косоока та кульгава фермерська дочка.

Коли за декілька місяців після весілля у Бесс округлився животик, зчинилася справжня буча. Що ж то буде за немовля? Певно, якесь чудовисько. Коли дійшло до того, що діти стали дошкуляти Бесс на вулиці, вона перестала виходити за межі ферми. В очікуванні пологів жінка нервувала, але Армстронг намагався її заспокоювати. Бесс розраджував звук його голосу, а коли він клав руки їй на живіт і казав: «Усе буде добре», — їй здавалося, що таки буде.

Повитуха одразу після пологів вирушила до подруг, а вони вже розпатякали новину іншим. Усім кортіло дізнатися, що ж за монстр виліз із-поміж ніг косоокої Бессі, вкладений туди її чорномазим чоловіком. Ті, хто сподівався почути про три ока, хутро замість волосся та сухорукі лапи, розчарувалися. Немовля було нормальне. Ба більше — «гарненьке», як хвалилася повитуха. «Хто б міг подумати? Найгарніше з усіх немовлят, яких я бачила!» Невдовзі це побачили й інші. Армстронг роз'їжджав туди-сюди на коні, й на колінах у нього кожен міг побачити дитину — світлі кучерики, рожеве личко і така мила усмішка, що важко не усміхнутись у відповідь.

— Назвемо його Робертом, — запропонував Армстронг. — Як мене.

Так його й охрестили. Поки він був маленьким, усі звали хлопчика Робіном, та й коли виріс, Робін нікуди не дівся, бо лише так можна було розрізнити батька та сина. У свій час на світ з'явилися й інші діти — хлопчики та дівчатка, усі дужі та щасливі. Деякі з них — темношкірі, у декого шкіра була світліша, а хтось узагалі майже смаглявим, але ніхто з них не був таким білим, як Робін.

Армстронг і Бессі були щасливі. Вони створили щасливу сім'ю.

На початку останнього березневого тижня настало весняне рівнодення. Світло зрівнялося з темрявою; день і ніч урівноважили одне одного; навіть у людських справах простежувалася певна рівновага. Ріка була повноводою, бо такими й бувають ріки під час рівнодення.

Вон прокинувся першим. Було вже пізно. Вони проспали пісню вранішніх пташок і світанковий присмерк. За шторами тепер було денне світло.