Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

А ще ж дівчинка. Що ж він міг зробити, щоб пришвидшити розв'язання цієї справи? Серце в нього защемило від думки про дитину, затиснуту між двома родинами, про неможливість достеменно встановити, хто вона. А від дівчинки думки поволі перейшли до Робіна, і тут уже його серце мало не луснуло. Він пригадав, як уперше взяв його на руки. Немовля було таким маленьким і легким, але в рухах його ручок і ніжок вже було окреме життя. Коли Бесс ходила вагітна, Армстронг уявляв, як любитиме цю дитину й дбатиме про неї, з нетерпінням і радістю чекав на її появу. Та все-таки, коли настав той момент, сам здивувався силі почуття, яке його захопило. Немовля на його руках викреслило з пам'яті все, що було до того, й Армстронг присягнувся, що ця дитина ніколи не знатиме голоду, самотності чи небезпеки. Він любитиме і захищатиме цього хлопчика. І він виросте, не знаючи скорботи й самоти. Тепер його огорнуло те ж саме почуття.

Армстронг витер очі. Несподіваний рух примусив вільшанок і дроздів спурхнути. Він підвівся й погладив Фліт.

— Нумо! Ми занадто старі, щоб разом чвалати до Оксфорда, та й часу в мене на це немає. Але поїдемо до Леглейду. Залишу тебе біля вокзалу, а сам сяду в поїзд. Свиней погодують хлопці, коли побачать, що я не приїхав вчасно.

Фліт стиха пирснула.

— Гадаєш, дурня? — запитав він. І завагався, просунувши одну ногу в стремено. — Цілком можливо. Але що ж удієш? Я не можу залишатися бездіяльним.

Він заліз у сідло і попрямував у бік верхів'я ріки.

Армстронг шукав житло, яке орендував його син. Він попрямував до тієї частини міста, де вулиці були ширші, а будинки — більші й краще доглянуті. Коли дістався тієї вулиці, куди упродовж двох років надсилав листи, то уповільнився, бо почувався не дуже зручно, а коли вже підійшов до будинку номер 8 — великого, ошатного та пофарбованого у білий колір — то похмуро затримався біля воріт. Усе це було занадто шикарно та дорого. Його фермерський будинок зовсім не мав убогого вигляду. Він не шкодував грошей на зручності та добробут своєї сім'ї, але ця розкіш була зовсім іншого ґатунку. Розкішні вілли — не новина для Армстронга, зважаючи на його походження. Двері декількох таких домів були відчинені для нього з дитинства, тож чоловіка не залякала відверта демонстрація багатства, але думка про те, що син живе у такому місці, бентежила. Де бере на це гроші? Чи, може, він живе у кімнаті на горищі? Або — чи можливо таке — в іншій частині міста є вулиця з тією ж назвою?

Армстронг зайшов крізь іншу, меншу, хвіртку, від якої вузенька доріжка вела до зворотного боку дому, і постукав там у двері кухні. Йому відчинила дівчинка одинадцяти чи дванадцяти років із тонкою кіскою; вона мала пригнічений вигляд. На запитання, чи, бува, немає у місті двох вулиць із однаковою назвою, дівчинка похитала головою.

— Що ж, тоді чи тут проживає містер Армстронг?

Дівчинка завагалася. Вона ніби вся зіщулилася, але водночас стала дивитися на нього пильніше. Це ім'я було їй знайоме, й Армстронг уже сподівався якось її зачепити й розговорити, аж тут у неї за спиною з'явилася жінка років тридцяти.

— Що вам потрібно?

Голос у неї був твердий. Вона стояла прямо та непохитно, схрестивши руки на грудях, і здавалося, що на її обличчі ніколи немає місця усмішці. Втім, за мить щось у ній змінилося. Трохи пом'якшилася лінія настовбурчених плечей, а в очах промайнуло дещо нахабне. Хоч губи й залишалися щільно стиснутими, та їх вигин дав йому надію: якщо він розіграє правильну карту, вони пом'якшаться усмішкою. Більшість людей при першій зустрічі з містером Армстронгом звертала увагу тільки на колір його шкіри. Але бували й такі — переважно жінки, — хто помічав, що в нього дуже ладно складені риси обличчя.

Армстронг не став усміхатися і підпускати у голос лестощів. Для коней у його кишенях водилися яблука, а для хлопчиків — крем'яшки, але з такими жінками він поводився обережно і вважав за краще взагалі нічого їм не пропонувати.

— Ви хазяйка цього дому?

— Майже.

— Економка?

Короткий кивок у відповідь.

— Я шукаю містера Армстронга, — байдужим голосом зронив він.

Вона з викликом поглянула на нього, чекаючи, чи зробить цей красень-чужинець бодай що-небудь, щоб їй догодити, а коли чоловік відповів абсолютно індиферентним поглядом, тільки стенула плечима.

— Немає тут ніякого містера Армстронга.

I зачинила двері.

Не так уже й легко прогулюватися невеличкою оксфордською вуличкою, не привертаючи до себе уваги. Тож Армстронг, бажаючи уникнути зайвих поглядів, проходжувався бічними вулицями. Щоразу, опиняючись на перехресті, він крутив головою, усвідомлюючи ризик проґавити об'єкт свого спостереження. Втім, коли мала стрілка на його годиннику зробила півтора кола, чоловік помітив недоладну фігуру з тонкою кіскою на спині. Він прискорив крок, щоб наздогнати її.