Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

— А він утік, — пояснив йому хлопчисько.

Ця новина добряче ошелешила Армстронга.

— Коли це сталося?

— Декілька тижнів тому. Батько виписав йому добрячого прочухана, він був аж синій. Після того і втік.

— Тобі відомо, куди він подався?

Хлопець похитав головою.

— Може, він говорив щось про те, куди хоче втекти?

— Казав щось про якусь ферму десь у Келмскоті. Похвалявся, що тамтешній багатій пообіцяв дати йому там роботу. Буцімто там хліба та меду скільки завгодно, і спати на м'якому матраці, а платня точнісінько по п'ятницях, — у голосі хлопця чулися заздрощі. — Та я все одно йому не повірив.

Армстронг дав йому монетку і пішов до м'ясної крамниці. Біля колоди стояв юнак із важким і багровим від крові ножем у руці. Він різав філе на відбивні. Почувши дзвінок, юнак підняв голову. Зовні він був дуже подібний до Бена, та через його похмуре обличчя схожість була неповною.

— Чого вам треба?

Армстронг звик до ворожого ставлення і здатен був точно визначити, як глибоко у кожній людині жила неприязнь. Найчастіше люди непривітні до таких незвичайних чужинців, як він сам. Інакшість може неприємно вразити. Тож люди, коли стикаються з нею, часто озброюються агресією. Йому зазвичай вдавалося їх роззброїти теплотою свого голосу. Хоч очі й підказували їм, що його варто побоюватися, вуха свідчили геть про інше. Але були й такі люди, що ніколи не знімали лат і щоразу виймали з піхов меч, бо весь світ — їхній ворог. Перед такою антипатією він був безпорадний, і саме її тут зустрів. Тож не став гаяти час на люб'язність, а просто спитав:

— Я шукаю вашого брата Бена. Де він?

— Чому це? Що він накоїв?

— Нічого. Хочу запропонувати йому роботу.

Із арки у задній частини магазину долинув голос старшого чоловіка:

— Від того хлопа жодного зиску, тільки й ладен, що прощати статки.

Ці слова прозвучали так, ніби вимовили їх набитим їжею ротом.

Армстронг нахилився і побачив арку й кімнату за нею. Там у бруднуватому кріслі засідав чоловік приблизно його віку. На столі поряд із ним лежала хлібина та чималий кусень шинки, від якого він відрізав декілька скибок. Щоки у м'ясника були рожеві та виблискували жиром не гірше за ту шинку. Поряд у попільничці лежала люлька. На колінах у нього стояла склянка з якимсь напоєм, а незакорковану пляшку підпирав його круглий живіт.

— Чи вам відомо, куди він міг попрямувати?

Чоловік похитав головою.

— І гадки не маю. Що мені до того ледацюги?

Він наколов на виделку новий шмат шинки і цілим відправив до рота.

Армстронг уже повернувся до виходу, аж тут у задню кімнату прочовгала невисока зморщена жінка з мітлою в руках. Він відійшов убік, щоб дати їй пройти до грубки, де вона одразу почала замітати золу. Голова її була опущена так низько, що йому ніяк не вдавалося розгледіти обличчя.

— Перепрошую, мадам…

Вона обернулася і виявилася значно молодшою, ніж він думав, судячи з повільності її рухів. Але очі були сповнені тривоги.

— Я шукаю Вена. Вашого сина.

Ці слова не викликали у неї жодної реакції.

— Ви знаєте щось про те, де він?

Вона ледь помітно похитала головою; здавалося, їй було важко знайти сили, щоб вимовити хоч слово. Армстронг зітхнув.

— Що ж… Дякую.

Надворі йому стало трохи краще.

Армстронг напоїв Фліт, а потім вони з кобилою попрямували до ріки. Тут вона була прямою та широкою, а вода — такою гладкою, що на позір здавалася твердою поверхнею — до тих пір, поки не спаде на думку щось у неї кинути, паличку чи огризок яблука, і тоді побачиш, яка потужна течія одразу понесе це сміття. Неподалік від моста валявся повалений стовбур дерева, на ньому він і розгорнув клунок із обідом. М'ясо було смачне, та й хліб непоганий, але спогади про жадібність м'ясника зіпсували йому апетит. Він покришив хліб і розкидав його навкруги для пташок, що вже прилетіли по частування, а сам непорушно сидів, дивлячись на воду. В оточенні вільшанок і дроздів Армстронг пригадував розчарування сьогоднішнього дня.

Невдача з відвідуванням місіс Івіс сама собою була поганим знаком, але від новини про зникнення Вена його настрій геть зіпсувався. Він пригадав, як дбайливо хлопчик ставився до Фліт, як жадібно їв, коли Армстронг запропонував йому булочки. Подумав про веселу вдачу хлопця. Знаючи гнітючу атмосферу м'ясної крамниці — батька-чудовиська, залякану матір, безсердечного старшого брата, — він дивувався, як Бенові вдалося вирости таким оптимістом. Де ж тепер той хлопець? Якщо він і справді, за словами посланця бакалійника, попрямував до Келмскота, то чого ж досі не об'явився? Тут лише шість миль — для хлопця якась пара годин. Що ж із ним сталося?