Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

— Ні, але все одно — дякую. Насправді мені потрібна місіс Івіс.

— Дякувати Богові, її тут немає. Без неї у тебе буде значно більше розваг, красунчику, — жінка взяла його за руки й зробила ще одну спробу з ним затанцювати. Утім, її спробам найперше заважало те, що вона сама ледве трималася на ногах.

— Я не відволічу вас від ваших друзів надовго, міс. Можливо, ви підкажете мені, де її можна знайти?

— Вона зникла.

— Але куди?

На її обличчі з'явився дуже утаємничений вираз.

— Ніхто не зна.

Вона заплескала в долоні, щоб привернути увагу інших, і вигукнула, перекрикуючи музику:

— Цей джентльмен хоче бачити місіс Івіс!

— Вона зникла! — заревіли в унісон двоє чи троє танцювальників, захлинаючись від сміху: при згадці про її відсутність вони навіть загецали веселіше.

— Коли це сталося? — він витяг гаманця і для переконливості помахав ним перед носом жінки. Дзвін монет трохи її протверезив, і вона стала відповідати на запитання якомога повніше та точніше.

— Це сталося, мабуть, шість чи сім тижнів тому. До неї прийшов якийсь відвідувач — так мені казали, — і вони цілий вечір просиділи у вітальні. Коли він пішов, її декілька днів розпирало від якоїсь таємниці, аж потім до дверей підкотив візок, вона поклала туди свої валізи й відчалила.

— Ви вже жили тут до Різдва? Тоді тут жила така собі місіс Армстронг із маленькою дочкою, Еліс.

— Та, що померла? — спитала вона і похитала головою. — Ні, після того випадку ми тут усі новенькі. При місіс Івіс ніхто надовго не затримувався, бо нікому вона не подобалася, тож коли стара поїхала, її боржники також злиняли.

— Що вам відомо про місіс Армстронг?

— Вона не дуже годилася для цього місця. Так мені казали. Готувала та прибирала. Наче була гарненькою. Кощава, звичайно, але й на таких знаходяться любителі, тож коли деякі клієнти побачили її, на неї утворився попит. Але вона вперто відмовлялася. Це налаштувало проти неї стару Івіс. Та сказала, що не дозволить цьому дурному дівчиськові тут пишатися, тож дала ключ від її кімнати одному джентльменові, просто щоб її провчити. А наступного дня вона скоїла те, що скоїла.

— Гадаю, в неї був коханий? І він полишив її?

— Подейкували, що вона була заміжня. Хоча усім цим чоловікам і коханцям одна шана. Дівчині краще самій. Даєш їм, що вони хочуть, береш гроші і — бувай! Але вона була іншою. Таке життя було не для неї.

Армстронг насупився.

— Коли повернеться місіс Івіс?

— Ніхто не знає, і сподіваюся, що не скоро. Коли вона тут з'явиться, я одразу ж накиваю п'ятами. Це вже точно.

— То куди вона поїхала?

Жінка похитала головою.

— Кажуть, що вона отримала у спадок трохи грошви, от і поїхала туди. Це все, що я знаю.

Армстронг дав жінці декілька монеток, а вона знову запропонувала йому випити, або до танцю, або «все, що завгодно, зайчику». Він ввічливо відмовився і вийшов.

Отримала гроші у спадок? Цілком можливо — думав він, йдучи сходами вниз. Проте перший візит у це місце залишив у його душі такий неприємний осад, що Армстронг був схильний не вірити на слово всьому, що стосувалося місіс Івіс.

Надворі чоловік пошкодував про свою подорож, адже змарнував час і загнав свою кобилу. Втім, якщо він уже був тут… Йому на думку спала інша ідея, яку раніше вже обмірковував, але потім відклав. Тепер, коли він поглянув на неї іншим оком, вона здалася йому значно кращою, ніж спілкування з місіс Івіс. Армстронг вирішив знайти Вена, сина м'ясника. Хлопець пам'ятає Еліс і з першого погляду визначить, чи та дівчинка, що живе у родині Вонів, — його онука. Звісно, якщо дійде до суду, слово дитини важитиме небагато, але для нього це не мало значення — він опікувався зовсім іншим. Йому здавалося, що його власна впевненість сама собою надзвичайно цінна. Якщо Бен упізнає у цій дівчинці Еліс, в Армстронга з'явиться привід спонукати сина на рішучі дії. А якщо не впізнає, то він повідомить про це Вонам. Так у них буде впевненість, якої вони так жадають, а Робін не зможе діяти на власний розсуд.

Армстронг попрямував до головної вулиці, потай сподіваючись зустріти там Вена, як і минулого разу, коли хлопець буквально наскочив на нього. Але його не було ні на трав'янистому п'ятачку, де вони грали у крем'яшки, ні в батьковій крамниці, та й вулицями він не вештався. Коли Армстронг безрезультатно оглянув кожен провулок і кожну вітрину, то зупинив побігача з бакалійної крамниці, той був приблизно Бенового віку, і спитав у нього, де можна знайти потрібного йому хлопця.