Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

Вона відчинила двері й запросила його всередину.

Робін Армстронг незграбно зайшов до кімнати, напустивши на себе вибачливий вигляд. Це так обеззброїло містера Вона, що він підхопився й потиснув йому руку, навіть не усвідомлюючи, що робить.

— Перепрошую, — одночасно промовили обидва чоловіки.

— Дуже незручно вийшло, — знову хором, тож неможливо було визначити, хто з них заговорив першим.

Поки ті двоє не могли дати собі раду, місіс Вон не розгубилася:

— Співчуваємо вам, містере Армстронг, із приводу вашої втрати.

Він обернувся до неї…

— Що? — спитала вона за мить. — Щось не так?

А він придивлявся до дитини, що сиділа в неї на колінах.

Раптом у молодого містера Армстронга підломилися ноги. Він усім тілом привалився до Марго й одразу сповз у крісло, вчасно підставлене містером Воном. Судячи з того, як заплющилися його очі, Робін втратив свідомість.

— Божечки! — скрикнула Марго і побігла по Риту до кімнати, де спав фотограф.

— Його виснажила довго подорож, — співчутливо промовила Гелена, схилившись над зомлілим чоловіком. — Так сподіватись… А потім дізнатися, що її тут немає… Такий шок для нього.

— Гелено, — звернувся до неї Вон, і в його голосі бриніла тривога.

— Лікарка швидко поставить його на ноги.

— Гелено.

— Гадаю, в неї є гвоздична олія чи нюхальна сіль.

— Гелено!

Вона обернулася до чоловіка.

— Що тобі?

Обличчя в неї було спокійне, очі прозорі.

— Люба, — почав він тремтячим голосом, — чи не здається тобі, що в його млості може бути й інша причина?

— Яка причина?

Помітивши невинне збентеження на її обличчі, він завагався.

— Можливо… — йому забракло слів, і Вон просто махнув у бік дитини, що з байдужим виглядом сиділа на стільці. — Уяви, що врешті…

Двері відчинилися, вбігла Марго. За нею зайшла Рита й одразу ж присіла біля парубка. Однією рукою вона охопила його зап'яток, а іншою витягла годинник і стала рахувати.

— Він опритомнює, — сповістила Марго, помітивши легкий рух повік. Вона стала розтирати долонями його руку.

Рита придивилася до обличчя свого нового пацієнта.

— Усе з ним буде гаразд, — погодилася вона й сховала годинник до кишені.

Молодик розплющив очі. Він зробив кілька вдихів й одразу ж притулив долоні до лиця, намагаючись приховати своє запаморочення. Коли прибрав руки, то мав уже кращий вигляд.

Армстронг знову поглянув на дитину.

— Здоровий глузд підказує мені, що вона — не Еліс, — затинаючись, проговорив він. — Це ваша дочка. Так сказав панотець. Так кажете ви. Так і є.

Гелена, погоджуючись, кивнула, й одразу витерла сльозу співчуття молодому батькові.

— Не сумніваюся, що зараз ви питаєте себе, як же я міг так легко переплутати свою дитину з іншою. Я не бачив дочку майже рік. Вочевидь, ви не знаєте обставин, у яких я зараз перебуваю. Тож маю вам пояснити.

Моє весілля відбулося таємно. Коли сім'я моєї дружини дізналася про нашу домовленість і плани щодо заручин, вона почала чинити нам перешкоди. Ми були молоді й дурні. Коли вирішили одружитися таємно, то й гадки не мали, якої шкоди завдамо собі та нашим сім'ям, але саме так ми й учинили. Дружина втекла до мене, і майже за рік народилася наша дитина. Ми сподівалися, ми покладали великі надії на те, що онука розтопить кригу в серцях її батьків, та все було марно, і вони залишилися непохитними. З часом моя дружина, сумуючи за зручностями, що раніше повсякчас супроводжували її, стала дратівливою. Вона зрозуміла, що ростити дитину без штату челяді — нелегка справа. Я робив усе, що міг, щоб підбадьорити її та запевнити у своїй любові. Та врешті-решт вона забрала собі в голову, що єдиний вихід для мене — це переїхати до Оксфорда, де маю впливових друзів, і шукати долі там. Якби там усе склалося, я б став заробляти більше, і за рік чи два ми могли б повернутися до безтурботного життя, за яким вона так сумувала. Тож я з важким серцем поїхав із Бемптона і винайняв кімнату в Оксфорді.

Мені пощастило. Я знайшов роботу і невдовзі почав заробляти більше, ніж раніше. Хоч як я не сумував за дружиною і донькою, та намагався вмовити себе, що так краще. Завдяки її листам, якими вона мене не балувала, у мене склалося враження, що їй теж так краще. Я приїздив до них за будь-якої можливості, і так ми прожили пів року. Одного разу я по роботі опинився у верхів'ї ріки й вирішив, що вони дуже зрадіють моєму несподіваному візиту.

Він глитнув і завовтузився у кріслі.

— Мені відкрилося дещо, що назавжди змінило мої стосунки з дружиною. Не хочу згадувати людину, що була з нею — що менше говорю про неї, то краще. Те, як із ним поводилася моя дочка, підказало, що він часто тут гостює, що він вже свій у моїй сім'ї. Я наговорив неприємних та грубих речей і пішов.