Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

Він був тут, але втік.

Із вуст Вона зірвалася лайка.

Якийсь звук. Надворі. З боку дерев.

— Туди! — вигукнув хтось. Донт, Вон й Армстронг кинулися на голос. Чоловіки продиралися крізь хащі, ламали гілки, топтали молоді пагони, лаялись, якщо перечіпалися, допоки остаточно не заплуталися, чи звук, на який вони біжать, виходить від переслідуваного, а чи від них самих.

Команда перегрупувалася. Хоч вони трохи занепали духом, та все-таки не збиралися здаватися. Розбились на четвірки і прочесали кожен ярд на острові. Заглядали під кожний кущ, вдивлялись у гілки кожного дерева, обшукували кожну кімнату і кожен коридор усіх будівель. Двоє людей Вона натрапили на колючий чагарник і взялися тицяти всередину металевими палицями. На іншому кінці чагарника щось заворушилося; звідти раптом вискочила зігнута фігура й зі сплеском щезла у воді.

— Гей — покликали вони решту. — Він отам!

Незабаром до них примчали й інші.

— Він десь там. Ми викурили його зі схованки і почули бульк.

Мисливці вдивлялись у темну річкову воду. Вона переливалася, мерехтіла, але й сліду їхньої здобичі не було.

Коли він стрибнув у ріку, то подумав, що крижаний холод води вб'є його на місці. Але коли виринув на поверхню й побачив, що анітрохи не мертвий, то зрозумів, що все не так уже й погано. Йому ще й вдалося виринути у правильному місці. Здається, сама ріка була його спільницею. Біля нього схилялась до води розлога гілка, тож він зміг вчепитися за неї і піднятися з води, роздумуючи, що робити далі. Про повернення на острів і мови бути не могло. Треба перепливати ріку. Якщо він догребе до центральної протоки, ріка підхопить його і понесе вниз течією, а якщо увесь час триматися ближче до берега, то можна знайти якусь місцину для укриття. А вже по тому…

По тому він вже зможе скласти кращий план.

Чоловік відпустив гілку, занурився у воду і відштовхнувся.

Із острова донеслися вигуки — вочевидь, його помітили. Він знову пірнув. Під водою його відволікай рух і світло. Повз нього пропливали зірки та виблискували тисячі маленьких місяців, видовжених, мов мальки у риб'ячій зграї. Він здавався собі велетнем серед маленьких фей.

Раптом йому спало на думку, що немає сенсу поспішати. «Я ще навіть не тремчу, — подумав він. — Мені навіть тепло».

Його руки обважніли. Він не був певен, чи гребе, а чи просто дрейфує.

«Коли холодна вода не здається холодною — тут тобі й гаплик». Він колись чув цю мудрість. Коли саме? Дуже давно. Його охопило погане передчуття. У паніці він щосили замолотив руками та ногами, але кінцівки відмовлялися слухатись.

Чоловік таки розбурхав річку, і його підхопила течія. Рот залило водою. В голову наче напхали вати. Він усвідомив, що десь схибив. Намагався вигребти на сушу, а руки плуталися у довгих тягучих водоростях. Спробував виштовхнути себе наверх, та пальці ковзнули по гальці й річковому намулу. Борсався та крутився — і от наче ось вона, поверхня води! — та знову пішов під воду. У легенях було вже більше води, ніж повітря, і коли спробував гукнути допомогу — облиште, хто й коли йому допомагав; хіба він не найбільш зраджена людина? — коли він спробував гукнути допомогу, до його губ притиснулися губи ріки, а її пальці затиснули йому ніздрі…

Це тривало цілу вічність…

Доти, доки в нього зовсім не залишилося сил на спротив. А тоді його підхопили, витягли з води, бо важив він не більше вербового листочка, й кинули віддихуватися на дно плоскодонки.

Мовчан? Звичайно, він знав цю легенду. Про поромника, який перевозить на інший бік ріки тих, чий час настав, і рятує тих, кому ще можна трохи пожити. Він раніше не вірив у ці казочки, але ось де тепер опинився.

Висока худорлява фігура устромила жердину в піщане дно, відштовхнулася — і плоскодонка граційно та рвучко понеслася по темній воді. Віктор відчув, як вона ковзає, й усміхнувся. У безпеці…

Половина їхньої команди залишилася на острові, намагаючись вирахувати місце, звідки вони його побачать, якщо йому заманеться вилізти на берег. Інші повернулися до човнів і почали прочісувати ріку.

— Чортів холод, — бубонів Донт.

Армстронг опустив руку у воду й одразу витяг.

— Ми шукаємо живого чи утопленика? — спитав.

— Довго він не протягне, — похмуро зауважив Вон.

Вони обпливли острів раз, удруге, втретє…

— Із ним покінчено, — підсумував один із людей Вона.

Усі згідно закивали.

Полювання було завершено.

Човни попрямували назад до причалу в Баскот-Лоджі.