Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

Він звертався до цуценяти, що зіщулилося в кутку кімнати, якраз під останнім табуретом.

Роберт Армстронг підійшов подивитися. Він нахилився й узяв собача у свою чималу долоню. «Ти надто маленьке, щоб бути у світі самому», — сказав Армстронг цуценяті, яке обнюхувало його шкіру і крутилося, намагаючись умоститися зручніше.

— Воно належить жінці, яка прибігла майже перед початком, — промовив Донт.

Порився у пам'яті й детально описав її зовнішність.

— Лілі Вайт, — вгадала Марго. — Вона живе у Притулку кошикаря. Я навіть не знала, що Лілі була тут.

Армстронг кивнув.

— Віднесу цього малюка додому. Тут недалеко, та й мої хлопчики ще не впоралися.

Марго повернулася до своєї онуки.

— Що ж, панночко, гадаю, на сьогодні з нас досить привидів, еге ж? Час у ліжко! — і дитину мов корова язиком злизала.

— Це була лише ілюзія, — визнав Донт. — І ми нічого не досягли.

Він підійшов до Рубі, що сиділа на якійсь коробці в кутку.

— Вибачте. Я сподівався на більше. Я вас підвів.

— Ви принаймні спробували, — відповіла вона, і по щоках у неї текли сльози. — А от Вонам буде тяжче за всіх.

Армстронг поклав собача за пазуху, щоб воно зігрілося, і розстібнув верхній ґудзик пальта, щоб маля могло висунути носа і вдихати прохолодне нічне повітря. Цуценя зручненько вмостилося і заспокоїлося.

— Краще мені піти з вами, — вирішила Рита. — Місіс Вайт може перелякатися, побачивши незнайомця в таку пізню годину, та ще й після такого моторошного видовища.

Вони йшли до моста мовчки. Кожне було поглинене власними розчарованими думками про вечір, на підготовку якого витрачено стільки часу та сил, а все виявилося марним. Вони перейшли по мосту ріку, в якій відображалося зоряне небо, і на тому березі доволі швидко дійшли до місця, де берег розрізали маленькі притоки. Зосередилися на тому, щоб у темряві не опинитись у пастці покрученого вербового коріння. Аж тут крізь бурління ріки до них долинув чийсь голос.

— Вона знає, що то зробила я! А я не хотіла того робити! Клянуся! Я б і волосині не дала впасти з її голови! Вона так сердиться на мене, що то я її втопила! Вона вказала на мене! Вказала на мене пальцем! Вона знає, що це скоїла я.

Двійко мимовільних підслуховувачів пильно вдивлялись у темряву, ніби це допомогло б їм краще чути, і чекали, поки інший голос щось відповість. Утім, нічого такого не сталося. Рита зробила була крок уперед, та Армстронг її притримав. Вони почули інший звук. Приглушене сопіння. Так сопить тварина. Точніше — свиня.

У його мозку ворухнулася здогадка.

Коли свиня вгамувалася, Лілі продовжила свою сповідь.

— Вона ніколи мені не пробачить. Що ж робити? Цей злочин такий жахливий, що нема мені прощення. Сам Господь послав її, щоб мене покарати. Я маю вчинити так, як той кошикар, а я боюся. Ох! Та я повинна це зробити і корчитись у вічних муках, бо не заслуговую більше на життя…

І жінка збилася на приглушені схлипи.

Армстронг нашорошив вуха та прислухався до пирхання свині у відповідь на промову Лілі. Невже це?.. Та, звісно, ні. Проте…

Цуценяті набридло вже сидіти і воно дзявкнуло. Їхня присутність одразу була розкрита, тож нічого не залишилось, як вийти з тіні тополь і рушити вгору схилом.

— Це друзі, місіс Вайт, — заздалегідь попередила Рита. — Принесли вам цуценя. Ви забули його після вистави чарівного ліхтаря.

Тепер вони ясно бачили, у якому пригніченому стані була Лілі.

— З ним нічого не сталося. Ми про нього подбали.

Але поки Рита наближалася до Лілі, без упину промовляючи до неї заспокійливі слова, Армстронг зірвався з місця і помчав угору. Він пробіг повз Лілі одразу до свинарника, а там бухнувся на коліна просто в багнюку, простягнув руки крізь загорожу та заволав:

— Мод!

Не вірячи очам, Армстронг із любов'ю розглядав писок, який уже й не сподівався побачити знову. Хоч вона постаріла та схудла, виснажилась і похмарніла, хоч її шкіра втратила гарний рожевий відтінок, а щетина — мідний вилиск, він усе одно впізнав її. Свиня теж не зводила з нього очей. Навіть якщо в Армстронга й були якісь сумніви, їх одразу розвіяла її реакція: вона миттєво підвелася, танцювальним кроком підбігла до нього і просунула мордочку між дошками огорожі, щоб він погладив її за вухом і почухав їй щоку. Свиня так навалилася на огорожу, що мало не розламала її в бажанні возз'єднатися з дорогим другом. Від цієї зустрічі очі в Мод були на мокрому місці, та й Армстронга душили сльози.